ВАЛСАРТАН САНДОЗ КОМПОЗИТУМ таблетки 80 мг + 12,5 мг

Сандоз Фармасьютікалз д.д.

Rp

Форма випуску та дозування

Таблетки, 80 мг + 12,5 мг
Таблетки, 160 мг + 12,5 мг
Таблетки, 160 мг + 25 мг

Таблетки, 80 мг + 12,5 мг

Упаковка

Блістер №14x1
Блістер №14x2

Блістер №14x1

Аналоги

bioequivalence-icon

Rp

ВАЗАР Н 80 мг + 12,5 мг

ТОВ Тева Україна(UA)

Таблетки

bioequivalence-icon

Rp

ВАНАТЕКС КОМБІ 80 мг + 12,5 мг

Фармацевтичний Завод Польфарма С. А.(PL)

Таблетки

від 238.79 грн

Rp

ВАЛЬСАКОР Н 80 80 мг + 12,5 мг

КРКА, д.д., Ново место(SI)

Таблетки

від 154.82 грн

Rp

ВАЛЬСАКОР Н 160 160 мг + 12,5 мг

КРКА, д.д., Ново место(SI)

Таблетки

Rp

ВАЛЬСАКОР H 320 320 мг + 12,5 мг

КРКА, д.д., Ново место(SI)

Таблетки

Класифікація

Форма товару

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/15620/01/01

Дата останнього оновлення: 20.01.2021

Загальна інформація

  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 01.12.2021
  • Склад: 1 таблетка містить 80 мг валсартану і 12, 5 мг гідрохлортіазиду мікронізованого
  • Торгівельне найменування: ВАЛСАРТАН САНДОЗ® КОМПОЗИТУМ
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Фармакотерапевтична група: Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики.

Упаковка

Блістер №14x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

Валсартан САНДОЗ® композитум

(Valsartan SANDOZ®compositum)

Склад:

діюча речовина: valsartan/hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить 80 мг валсартану і 12, 5 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого або 160 мг валсартану і 12, 5 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого, або 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого;

допоміжні речовини:

Валсартан САНДОЗ® композитум 80/12, 5 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, тальк, макрогол 8000, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172);

Валсартан САНДОЗ® композитум 160/12, 5 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, тальк, макрогол 8000, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172);

Валсартан САНДОЗ® композитум 160/25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, тальк, макрогол 4000, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е172), заліза оксид чорний (Е 172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

Валсартан САНДОЗ® композитум80/12, 5 мг: світло-оранжеві, овальні, зі злегка випуклою поверхнею, з відбитком (тисненням) “HGH” з одного боку і “CG” з іншого боку;

Валсартан САНДОЗ® композитум160/12, 5 мг: темно-червоні, овальні, зі злегка випуклою поверхнею, з відбитком (тисненням) “HНH” з одного боку і “CG” з іншого боку;

Валсартан САНДОЗ® композитум160/25 мг: коричнево-оранжеві, овальні, ледь опуклі, зі злегка випуклою поверхнею, з відбитком (тисненням) “HХH” з одного боку і “NVR” з іншого боку.

Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики.

Код АТХ С09D А03.

Фармакологiчнi властивостi.

Фармакодинаміка.

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений з ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має жодної часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж із АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р< 0, 05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2, 6 % порівняно з 7, 9 % відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначеноу19, 5 % випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19 % випадків, у той час, як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68, 5 % випадків (Р< 0, 05). Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які, як відомо, відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

У контрольованих клінічних дослідженнях частота кашлю у пацієнтів, які отримували комбінацію валсартану та гідрохлоротіазиду, склала 2, 9 %.

Призначення препарату пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів післязастосуваннявнутрішньо разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4–6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2–4 тижнів і утримуєтьсяна досягнутому рівні упроцесі тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск.

Відміна валсартану не призводить до відновленняартеріальної гіпертензії або інших побічних ефектів.

Валсартан не впливає на рівень загального холестеролу, тригліцеридів, глюкози в сироватці крові або сечової кислоти у пацієнтів зартеріальною гіпертензією.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язанийіз пригніченням насоса Na+Cl-, що, очевидно, -відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl-. Як результат цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреціяальдостерону, виведенняіз сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, томузастосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану з застосуванням тіазидного діуретика.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв’язок між експозицією гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження, що включало в себе

71 533 випадки базальноклітинної карциноми і 8, 629 випадків плоскоклітинної карциноми, які відповідно відповідали 1430833 і 172462 особам з контрольної групи. Високе дозування гідрохлоротіазиду (≥50000 мг кумулятивно) було пов’язано зі скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1, 29 (95 % CI: 1, 23-1, 35) для базальноклітинної карциноми та 3, 98 (95 % CI: 3, 68-4, 31) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність «доза-відповідь» спостерігалася як для базальноклітинної карциноми, так і для плоскоклітинної карциноми. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губ і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з 63, 067 контрольними групами населення, використовуючи стратегію вибору ризику. Кумулятивна залежність «доза-відповідь» була продемонстрована зі скоригованим OR 2, 1 (95 % CI: 1. 7-2. 6), збільшуючись до OR 3, 9 (3, 0-4, 9) для високої дози

(~ 25000 мг) і OR 7, 7 (5, 7-10, 5) для найвищої дози (~ 100000 мг). Наприклад, сукупна доза 100000 мг відповідає щоденному застосуванню визначеної добової дози 25 мг протягом періоду більше 10 років.

Фармакокінетика.

Валсартан. Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності препарату Валсартан САНДОЗÒ композитумстановить 23 %(діапазон 23 ± 7). Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер(t1/2α < 1 годину та t1/2β майже 9 годин).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на добу кумуляція незначна. Концентрації препаратув плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94–97 %), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30 % виводитьсяіз сечею, переважно у незміненому вигляді.

У разі прийому валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшуєтьсяна 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. ЗменшенняAUCне супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax– приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення

описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6–15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози. При повторномузастосуванні фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при застосуванніодин раз на добу кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду при прийомі внутрішньо становить70%. Виведення відбуваєтьсяіз сечею: понад 95% дози у незміненому вигляді і приблизно 4% – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно на 30 %. Одночаснезастосування гідрохлоротіазиду, зі свого боку, не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефектцієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтівлітнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтівмолодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Деякі дані дають змогу припустити, що у пацієнтівлітнього віку, як здорових, так і тих, які страждають на артеріальну гіпертензію, системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнтиіз порушеннями функції нирок. Пацієнтаміз кліренсом креатиніну30–70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосуванняпрепарату у пацієнтівіз вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) і пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

При наявності ниркової дисфункції середні пікові рівні в плазмі та значення AUC гідрохлоротіазиду збільшуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю середній період напіввиведення майже подвоюється через чітке зниження кліренсу нирок.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, оскільки цей препарат виводиться лише нирками.

При наявності ниркової недостатності середні пікові рівні в плазмі та значення AUC гідрохлоротіазиду підвищуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю спостерігається 3-кратне збільшення AUC гідрохлоротіазиду. У пацієнтів зтяжкою нирковою недостатністю відзначено 8-кратне збільшення AUC. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінкибув у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтаміз тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, тому зниження його дози не потрібне.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

Протипоказання.

· Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів «Валсартану САНДОЗÒ композитум» або до інших похідних сульфонамідів.

· Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.

· Анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну< 30 мл/хв).

· Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.

· Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтаміз цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1, 73 м2).

· Спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів АПФабоАРА.

· Протипоказано вагітнимтажінкам, які планують завагітніти (див. розділ«Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодiя з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій. Оборотне підвищення концентрації літію у плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. Уразі необхідності застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літіюу плазмі крові.

Одночасне застосування вимагає обережності

Інші антигіпертензивні препарати

«Валсартан САНДОЗÒ композитум» може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад, гуанетидин, метилдопи, вазодилятатори, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібітори ренінута інгібіторів зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Можлива знижена реакція на пресорні аміни, такі як норадреналін, яка не є достатньою, щоб виключити їхзастосування.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП

НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом
«Валсартану САНДОЗÒ композитум»та НПЗП може призвести допорушення функції нирок та підвищення рівня калію у плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта.

У хворихлітнього віку, зі зниженням об’єму (у тому числі тих, хто отримує сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок, одночасне застосування НПЗП (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА ІІ збільшує ризикпорушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Сумісне застосування цих препаратів вимагає обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Подвійна блокада РААС, АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Це пов’язано з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину або аліскірену. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування повинно проходити лише під наглядом спеціалістів і супроводжуватися моніторингом функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Одночасне застосування АРА включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом абодіабетичною нефропатію, порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1, 73 м2) протипоказане.

Одночасне застосування не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, що можуть підвищувати рівень калію

За необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном рекомендується моніторинг рівня калію в плазмі крові.

При одночасному застосуванні АРА IIз іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин), збільшується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадкахВалсартан САНДОЗÒ композитум, який містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.

Транспортери

Отриманіin vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з’ясоване. Одночасне застосування інгібіторів транспортера поглинання (наприклад, рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад, ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується проявляти обережність.

Не виявлено клінічно значимих взаємодій валсартану з такими лікарськими засобами: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід.

Відсутність взаємодії

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та будь-якого з нижчезазначених препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидним компонентом«Валсартану САНДОЗÒ композитум» (див. «Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом»).

Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування, що вимагає обережності

Лікарськізасоби, застосування яких пов’язаноіз втратою калію та гіпокаліємієюГіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазидуможе посилюватися у разі одночасного застосуваннякалійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, адренокортикотропного гормону, амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти таїхніхпохідниханти-аритмічних засобів.

Якщо є необхідність у призначенні цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлоротіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует"

З огляду на ризик гіпокаліємії, гідрохлоротіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, що можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует", зокрема антиаритмічними засобами Іа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарськізасоби, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes)

• Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).

• Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).

• Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин,

трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид,

галоперидол, дроперидол).

• Інші (наприклад, бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцинвнутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамінвнутрішньовенно).

У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, щоспричиняєрозвиток серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиківіз солями кальцію може спричиняти гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад, пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями абостанами, опосередкованимивітаміномD), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні засоби(пероральні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід з обережністюзастосовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.

Бета-блокатори та діазоксид

Одночаснезастосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, із бета-блокаторамипідвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть підсилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарськізасоби, що застосовують у лікуванні подагри(пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, які сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі. Може виникнути необхідність збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, вірогідно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості випорожнення шлунка. Навпаки, можна очікувати, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

Амантадин

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, збільшують ризик небажаних ефектів, викликаних амантадином.

Діазоксид

Тіазидні діуретики можуть підвищувати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення у часі прийому гідрохлоротіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлоротіазид приймався не менше ніж за 4 години до або через 4–6 годин після прийому смоли, зводить до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризувальні релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м’язів, як похідні кураре.

Циклоспорин

Одночаснезастосування з циклоспорином збільшує ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати

У разі одночасного застосування тіазидних діуретиківіз препаратами, що також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судинорозширювальної дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метилдопа

Отримані окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, якимзастосовують одночасне лікування метилдопою та гідрохлоротіазидом.

Карбамазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати належним чином за їхнім станом.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Особливостi застосування.

Калій

Тіазидні діуретики можуть викликати гіпокаліємію або ускладнювати вже наявну гіпокаліємію.

Рекомендується корекція гіпокаліємії перед початком терапії тіазидами. Сумісна гіпомагніємія може викликати гіпокаліємію, більш складну для корекції. ОскількиВалсартан САНДОЗÒ композитум містить антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні препаратуіз солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти вміст калію в сироватці кровіу пацієнтів зі станами, що включають посилену втрату калію.

Необхідно регулярно перевіряти рівень калію та магнію. У всіх пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, необхідно перевіряти баланс електролітів.

Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язане з виникненням гіпонатрієміїабо із загостренням вже наявної гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Це може супроводжуватися неврологічними симптомами (блювання, плутанина, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії. Регулярно слід контролювати концентрацію натрію в сироватці крові.

Тіазиди посилюють виведення магнію із сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК). У пацієнтів із тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об’єму циркулюючої крові в організмі, як наприклад у тих, що отримують високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії препаратом «Валсартан САНДОЗÒ композитум»може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії цим препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові.

У разі гіпотензії пацієнта слід перевести у положення лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації артеріального тиску.

Кальцій

Тіазидні діуретики зменшують екскрецію кальцію в сечі та можуть спричинити підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіперкальціємії або лікування станів, що її спричиняють. Регулярно слід контролювати концентрацію кальцію в сироватці крові.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю РААС.

У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійної серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, рідко – із гострою нирковою недостатністю. Застосування «Валсартану САНДОЗÒ композитум» хворим із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано. Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення РААС застосування «Валсартану САНДОЗÒ композитум» також може бути пов’язаним із порушенням функції нирок, препарат не слід застосовувати таким пацієнтам.

Стеноз ниркової артерії. Валсартан САНДОЗÒ композитум слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом спричиненим єдиною ниркою, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини крові та креатиніну плазми.

Первинний гіперальдостеронізм

Не слід застосовувати Валсартан САНДОЗÒ композитумпацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їхня ренін-ангіотензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Застосування вазодилататорів пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГОКМ) потребує особливої обережності.

Порушення функції нирок. Для пацієнтів із легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну> 30 мл/хв ) регулювання дози не потрібне.

Треба з обережністю застосовувати «Валсартан САНДОЗÒ композитум»при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічними порушеннямифункції нирок. Вони неефективніяк монотерапія при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю у комбінації з петльовими діуретиками навіть пацієнтам із кліренсом креатиніну < 30 мл/хв. Пацієнтам із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) супутнє застосування препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину, у тому числі препаратуВалсартан САНДОЗÒ композитум або інгібіторів АПФ, з аліскіреном протипоказане.

Немає досвіду застосування валсартану хворим із кінцевим ступенем ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 10 мл/хв) або пацієнтам, які проходять діаліз.

Трансплантація нирок

На цей час немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Порушення функції печінки. Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак Валсартан САНДОЗÒ композитум слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Тіазиди можуть викликати дисбаланс електролітів, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. Таким чином, Валсартан САНДОЗÒ композитумслід призначати таким пацієнтам лише після вивчення співвідношення ризику і користі та моніторингу клінічних та лабораторних показників. Препаратпротипоказаний пацієнтам із біліарним цирозом або холестазом.

Системний червоний вовчак. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні порушення. Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівень холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці, також можутьзагострити гіперурикемію та призвести до подагри. ТомуВалсартан САНДОЗÒ композитумне рекомендується застосовувати пацієнтам із гіперурикемією та/або подагрою. Хворим на діабет може потребуватися корекція дозування інсуліну чи пероральних гіпоглікемічних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію із сечею та викликати непостійне та незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів щодо оцінки функції паращитовидних залоз.

Фоточутливість

Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Загальні рекомендації

Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою.

Ангіоневротичний набряк

Виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані і голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки, язика) спостерігалося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи інгібітори АПФ. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування препарату.

Гостра закритокутова глаукома

Застосування гідрохлоротіазиду, сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ці симптоми зазвичай тривають протягом кількох годин на тиждень при прийомі препарату. Нелікована глаукома може призвести до необоротної втрати зору.

Слід припинити застосування препарату так швидко, як це можливо. Може потребуватися медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Пацієнти із серцевою недостатністю, попереднім інфарктом міокарда

У пацієнтів, чия функція нирок залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти із серйозною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ або АРА може бути пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в окремих випадках – із гострою нирковою недостатністю та смертю. Оцінка стану хворих із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда повинна завжди включати оцінку функції нирок.

Немеланомний рак шкіри

Підвищений ризик НМРШ (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома), зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлортіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях, що базуються на датському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлортіазиду може виступати як потенційний механізм у розвитку НМРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути поінформовані про ризик НМРШ, їм рекомендовано регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень і негайно повідомляти про будь-які підозрілі зміни шкіри. Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних променів і ультрафіолетових променів, та при впливі сонячного світла використання адекватного захисту. Підозрілі ураження шкіри слід негайно вивчити потенційно, включаючи гістологічні дослідження біопсій. Застосування гідрохлоротіазиду також має бути переглянуте у пацієнтів, які перенесли НМРШ.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Валсартан

Лікарський засібпротипоказанозастосовувати вагітнимта жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II мало місце, починаючи з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Застосуваннягідрохлоротіазиду протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяницю, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів АПФ в триместрі пов’язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ушкодження у плода та смерть у зв’язку зі застосуванням протягом ІІ та ІІІ триместру препаратів, які безпосередньо впливають на РААС. У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом ІІ триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий протягом ІІ та ІІІ триместру. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніози та дисфункції нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Новонароджених, які піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежувати щодо наявності достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників артеріального тиску. Якщо необхідно – вжити відповідні медичні заходи (наприклад, регідратацію), щоб видалити препаратіз кровообігу.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого, або інші побічні реакції, які мали місце у дорослих.

Період годування груддю

Якщозастосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодозастосування валсартану протягом годування груддю. Гідрохлоротіазидпроникаєчерез плаценту тау молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікуванняіз краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

Фертильність

Немає інформації про вплив валсартану на фертильність людини. Дослідження на щурах не показали ніяких ефектів валсартану на фертильність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На початку застосування препарату (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку, враховуючи, що іноді може виникнути запаморочення або втома. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Спосiб застосування та дози.

Рекомендована дозаВалсартану САНДОЗÒ композитум – 1 таблетка 80 мг/12, 5 мг на день. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3–4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12, 5 мг на день. Таблетки 160 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 160 мг/12, 5 мг. Якщо при застосуванні таблеток 160 мг/25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/12, 5 мг. Таблетки 320 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/12, 5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг.

У разі відсутності ефекту відзастосування препаратупісля8 тижнів необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарського засобу.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2–4 тижнів. Для деяких пацієнтів можепотребуватися 4–8 тижнів лікування.

Препарат«Валсартан САНДОЗÒ композитум»можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

Застосування пацієнтам літнього віку (більше 65 років)

Валсартан САНДОЗÒ композитумможназастосовувати пацієнтам будь-якого віку.

Застосування пацієнтаміз нирковою недостатністю

Для пацієнтів з нирковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’зку з тим щолікарській засібмістить гідрохлоротіазид, він протипоказаний пацієнтам з анурією, а у разі застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) потрібна особлива обережність.

Немає даних щодо застосування валсартану пацієнтаміз кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну< 10 мл/хв) та пацієнтам, яким застосовують діаліз.

Печінкова недостатність

Для пацієнтівіз печінковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’зку з тим, щоВалсартан САНДОЗÒ композитуммістить гідрохлоротіазид, його необхідно застосовувати з обережністю пацієнтаміз печінковою недостатністю. У зв’зку з тим, щолікарській засібмістить валсартан, він протипоказаний пацієнтаміз білліарним цирозом або холестазом.

Для пацієнтів з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Діти.

Препарат«Валсартан САНДОЗÒ композитум»не рекомендується для застосування дітям у зв’язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність.

Передозування.

Передозування валсартаном може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів і, як наслідок, аритмія та м’язові спазми. Найхарактернішими симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

У всіх випадках передозування потрібно вжити загальнопідтримувальних заходів, зокрема проводити моніторинг стану пацієнта та заходи стабілізації серцево-судинної функції.

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також від тяжкості симптомів, при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляції.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При гіпотензії слід перевести пацієнта у горизонтальне положення та невідкладно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу через його зв’язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз є ефективним.

Побiчні реакції.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося у процессі клінічних випробувань і проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлоротіазидом порівняно з плацебо та в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведений нижче залежно від класу системи органів. Небажані реакції, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не спостерігалися у клінічних випробуваннях, можуть виникнути протягом лікування комбінацією валсартан/гідрохлоротіазид.

Небажані побічні реакції наведено за частотою: дуже часті ( 1/10); часті (1/100, < 1/10); нечасті ( 1/1000, < 1/100); поодинокі ( 1/10000, < 1/1000); рідкісні (< 1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі доступних даних). У межах кожної групи частоти небажані реакції наведені у порядку зменшення серйозності.

Частота небажаних реакцій валсартану/гідрохлоротіазиду

Порушення обміну речовин, метаболізму:

нечасті: дегідратація;

невідомо: гіпокаліємія, гіпонатріємія.

Неврологічні розлади:

часто: головний біль, втома, запаморочення;

нечасто: астенія, запаморочення, безсоння, тривога, парестезія;

рідко: депресія.

З боку органів зору:

нечасто: нечіткість зору;

рідко: кон’юнктивіт;

невідомо: гостра міопія.

Порушення з боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасто: середній отит, дзвін у вухах;

Серцеві розлади:

нечасто: серцебиття, тахікардія;

Судинні розлади:

нечасто: набряки, артеріальна гіпотензія, гіпергідроз.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

часто: кашель, риніт, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів;

нечасто: бронхіт, задишка, синусит, фаринго-ларингеальний біль, сухість у роті;

дуже рідко: епітаксис, невідомо: некардіогенний набряк легенів;

Шлунково-кишкові розлади:

часто: діарея;

нечасто: болі у животі, порушення травлення, нудота, гастроентерит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

Часто: біль у спині, артралгія;

Нечасто: біль у суглобах або нозі, біль у грудях, біль у шиї, артрит, розтягнення і деформації, судоми м’язів, міалгія.

З боку сечовидільної системи:

невідомо: порушення функції нирок.

Загальні розлади:

нечасті: підвищена втомлюваність.

Дослідження:

невідомо: підвищення рівня сечової кислоти у плазмі, підвищення рівня білірубіну та креатиніну у плазмі, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня азоту сечовини у крові, нейтропенія.

Зниження калію в сироватці крові більше ніж на 20 % спостерігалося у 3, 7 % пацієнтів, які отримували Валсартан САНДОЗÒ композитумта у 3, 1 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Підвищення вмісту креатиніну та азоту сечовини в крові спостерігалося відповідно у 1, 9 % та 14, 7 % пацієнтів, які приймали «Валсартан САНДОЗÒ композитум»і в 0, 4 % та 6, 3 % відповідно пацієнтів, які отримували плацебо в контрольних клінічних дослідженнях.

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією спостерігалися нижче наведені явища, незалежно від причинно-наслідкового зв’язку з досліджуваним лікарським засобом: гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, розтягнення м’язів, закладеність носа, назофарингіт, біль у шиї, периферичний набряк, закладеність пазух.

Нижчеописанні реакції були пов’язані з монотерапією валсартаном, але не спостерігалися при застосуванні препарату Валсартан САНДОЗÒ композитумУ рідкісних випадках терапія валсартаном може бути пов’язана зі зниженням рівня гемоглобіну та гематокриту. У контрольних клінічних дослідженнях про значне (> 20 %) зниження гематокриту та рівня гемоглобіну спостерігалося відповідно у 0, 8 % та 0, 4 % пацієнтів. На відміну від цього, 0, 1 % пацієнтів, які отримували плацебо, показали зниження гематокриту або рівня гемоглобіну.

Нейтропенія спостерігалась у 1, 9 % пацієнтів, які отримували валсартан, та в 1, 6 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У контрольних клінічних дослідженнях значне підвищення рівня креатиніну, калію та загального білірубіну в сироватці крові спостерігалося відповідно у 0, 8 %, 4, 4 % та 6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та в 1, 6 %, 6, 4 % та 12, 9 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які отримували валсартан, нечасто спостерігалося підвищення показників функції печінки.

Немає необхідності проводити спеціальний моніторинг лабораторних показників у пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які отримують терапію валсартаном.

Нижченаведені реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу, незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: абдомінальний біль, абдомінальний біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

У постмаркетинговий період були повідомлення про синкопе і про дуже рідкісні випадки ангіоневротичного набряку, висипу, непритомність та інших реакцій гіперчутливості, таких як сироваткова недостатність та васкуліт , а також про випадки дисфункції нирок.

Повідомлялося про бульозний дерматит, частота виникнення якого невідома.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів

Небажані реакції, що раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні Валсартану САНДОЗÒ композитум, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій валсартану

З боку системи крові та лімфатичної системи:

невідомо: зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

невідомо: інші реакції гіперчутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму:

невідомо: підвищення калію у плазмі, гіпонатріємія.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату:

нечасті: вестибулярне запаморочення (вертиго).

Судинні розлади:

невідомо: васкуліт.

Шлунково-кишкові розлади:

нечасті: біль у животі, гастроентерит.

Розлади гепатобіліарної системи:

невідомо: підвищення показників функції печінки.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

невідомо: набряк, ангіоневротичний набряк, висипання, свербіж, бульозний дерматит.

З боку сечовидільної системи:

гостра ниркова недостатність.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

часто: артралгія.

Неврологічні розлади:

нечасто: астенія, безсоння, запаморочення;

рідко: невралгія.

З боку репродуктивної системи та грудей:

нечасто: зниження лібідо.

Серцеві розлади:

дуже рідко: серцева аритмія.

Є повідомлення про один випадок ангіоневротичного набряку.

Частота небажаних реакцій гідрохлоротіазиду

Гідрохлоротіазид широко використовується протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у препрарату Валсартані САНДОЗÒ композитум. Нижчезазначені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, у вигляді монотерапії.

З боку обміну речовин, метаболізму:

дуже часті: при застосуванні високих доз – збільшення рівнів ліпідів крові, гіпокаліємія;

часті: гіпомагніємія, гіперурикемія;

поодинокі: гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення метаболізму у хворих на діабет;

рідкісні: гіпохлоремічний алкалоз.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

поодинокі: тромбоцитопенія, іноді з пурпурою;

рідкісні: агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку;

невідомо: апластична анемія.

З боку імунної системи:

рідкісні: реакції гіперчутливості.

Психічні розлади:

рідкісні: депресія, порушення сну.

Неврологічні розлади:

рідкісні: головний біль, запаморочення, парестезія.

З боку органів зору:

нечасті: нечіткість зору у перші кілька тижнів після початку лікування;

невідомо: гостра закритокутова глаукома.

Кардіальні порушення:

рідкісні: серцева аритмія.

Судинні розлади:

часті: постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

рідкісні: дихальна недостатність, включаючи пневмонію та набряк легенів.

Шлунково-кишкові розлади:

часті: втрата апетиту, легка нудота і блювання;

поодинокі: запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея;

рідкісні: панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:

поодинокі: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

часті: кропив’янка та інші види висипу;

поодинокі: фотосенсибілізація;

рідкісні: некротичний васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні до червоного вовчака, реактивація червоного вовчака шкіри;

невідомо: мультиформна еритема.

Розлади репродуктивної системи та молочних залоз:

часті: імпотенція.

З боку сечовидільної системи:

невідомо: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.

Загальні розлади :

невідомо: підвищення температури, втома.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини:

невідомо: м’язові спазми.

Доброякісні новоутворення, злоякісні та неуточнені (в т. ч. кісти і поліпи):

невідомо: немеланомний рак шкіри (базальноклітинний рак і плоскоклітинний рак).

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберiгання.

Зберігати при температурі не вище 30оС.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла.

Упаковка. Таблетки, вкриті оболонкою, по 80 мг/12, 5 мг або по 160 мг/12, 5 мг, абопо 160 мг /25 мг. По 14 таблеток у блістері. По 1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Випуск серії

Лек Фармацевтична компанія д. д. /

LekPharmaceuticalsd. d.

або

С. К. Сандоз С. Р. Л. /

S. C. SandozS. R. L

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Веровшкова 57, Любляна 1526, Словенія/

Verovskova 57, Ljubljana 1526, Slovenia.

або

Вул. Лівезені, 7А, 540472, Тиргу Муреш, округ Муреш, Румунія/

Str. Livezeni nr. 7A, 540472, Targu Mures, Jud. Mures, Romania.