МЕТАФІН ІС таблетки 5 мг

ТДВ ІНТЕРХІМ

Rp

Форма випуску та дозування

Таблетки, 5 мг
Таблетки, 10 мг
Таблетки, 25 мг

Таблетки, 5 мг

Упаковка

Блістер №10x1

Блістер №10x1

Аналоги

bioequivalence-icon

Rp

МЕТАДОН-ЗН 5 мг

ТОВ Харківське фармацевтичне підприємство Здоров’я народу(UA)

Таблетки

Класифікація

Класифікація еквівалентності

N/A

info

Діюча речовина

МЕТАДОН

Форма товару

Таблетки

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/14448/01/01

Дата останнього оновлення: 30.03.2021

Загальна інформація

  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 30.12.2075
  • Склад: 1 таблетка містить метадону гідрохлориду 5 мг
  • Торгівельне найменування: МЕТАФІН® ІС
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Умови зберігання: Збе��ігати в оригінальній упаковці при температурі н�� вище 25 °С.
  • Фармакотерапевтична група: Засоби, що впливають на нервову систему. Засоби, що застосовуються при адиктивних розладах. Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності.

Упаковка

Блістер №10x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

МЕТАФІН® ІС

��клад:

діюча речовина:

methadone

;

1 та��летка містить метадону гідрохлориду 5 мг, 10 мг або 25 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого к��льору, плоскоциліндричної форми з фаскою; на одній поверхні таблетки нанесений товарний знак підприємства; на таблеткахдозуванням 10 мг та 25 мг є риска для поділу.

Фармакотерапевтична група.

Зас��би, що впливають на нервову систему. Засоби, що ��астосовуються при адиктивних розладах. Засоби, що застосовуються при опіоїдній залежності.

Код АТХN07B C02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Мет��дон – синтетичний опіоїдний аналгетик, дія якого багато в чому подібна до дії морфіну. Метадон діє головним чином на центральну нервову систему (ЦНС) та органи, що містять гладком’язову мускул��туру. Метадон має аналгезуючу та седативну дію, а також проявляє детоксик��ючий або підтримувальний ефект при опіоїдній залежності. Метадон спричиняє абстинентний синдром, якісно подібний до того, що виникає при застосуванні морфіну, проте відрізняється більш повільним розвитком та меншою вираженіс��ю симптомів, ніж у разі прийому морфіну. Фактично ефекти ��ід застосування метадону такі самі, як і від інших опіоїдів.

Озн��ки аналгезії проявляються через 30−60 хви��ин після прийому. Метадон є лікарським засобом дуже тривалої дії (36−48 годин).

Фармакокінетика.

При пероральному застосуванні метадон добреабсорбується зі шлунково-кишкового тракту, біодоступність становить 80−95 %. У плазмі крові виявляється вже через 30 хвилин після прийому. Максимальна концентрація досягається через 4 години. Період напіввиведення становить 24−36 годин (індивідуальні коливання можуть становити від 10 до 80 годин), що дає змогу застосовувати лікарський засіб 1 раз на добу. Через значне індивідуальне варіювання показників часу напіввиведення рівноважна концентрація метадону може досягатися через 2−9 днів. Біотрансформується у печінці з участю CYP3A4, виводиться з організму у формі ��етаболітів із сечею та калом.

Клінічні характеристики.

��оказання.

Для детоксикації при лікуванні опіоїдної за��ежності (залежність від героїну та від інших морфіноподібних наркотиків), а так��ж для підтримувального лікування хворих на опіоїдну наркоманію.

Бол��овий синдром від помірного до сильного, який не купірується ненаркотичними аналгетиками (для таблеток 5 мг, 10 мг).

��ротипоказання.

Під��ищена чутливість до метадону гідрохлориду або до будь-якого іншого компонента лікарського засобу.

При��нічення дихання.

Обс��руктивні захворювання дихальних шляхів.

Пер��од загострення бронхіальної астми.

Нак��пичення в крові надлишку вуглекислоти.

Діарея, асоційована з псевдомембраноз��им колітом, спричиненим цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндамі��ином, пеніцилінами.

Діа��ея, спричинена отруєнням.

Пар��літична кишкова непрохідність (включаючи медика��ентозно-індуковану гіпото��ію шлунково-кишкового тракту).

Під��ищений внутрішньочерепний тиск, травми голови.

Фео��ромоцитома.

Одн��часне застосування з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та період протягом 2 тижнів після припинення їх застосуван��я.

Зал��жність від неопіоїдних препаратів.

Пац��єнти, залежні від «легких» наркотичних засобі�� (кодеїн, петидин та подібні агоністи опіоїдних рецепторів).

Зас��осування під час пологів.

��заємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви��и взаємодій.

Індуктори цитохрому Р450 3А4. Застосув��ння рифампіцину пацієнтам, які досягли стабілізації при ��ідтримувальній терапії метадоном, призводить до значного зниження рівня метадону у сироватці крові з появою ознак синдрому відміни.

Застосування фенітоїн�� (250 мг 2 рази на добу у перший день, а потім 300 мг 1 раз на добу протягом 3−4 днів) пацієнтам, яким проводиться метадонова терапія, призводить до зниження концентрації метадону і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни фенітоїну. Параметри фармакокінетики метадону після відміни фенітоїну практично цілко�� повертаються до початкового рівня.

Призначення метадону разом з іншими індукторами CYP3A4 (звіробій, фенобарбітал, карбамазепін) може призводити до появи симптомів відміни.

Антиретровірусні лікарські засоби (н��вірапін, ефавіренц, нелфінавір, ритонавір, абакавір) можуть зни��увати концентрацію метадону у плазмі крові шляхом прискорення його метаболізму у печінці. Повідомляли про синдром відміниу пацієнтів, які отримували комбіновану терапію метадоном та деяким�� антиретровірусними лікарськими засобами (у т. ч. невірапіном, ефавірензом). Пацієнтів, які отримують підтримувальну терапію метадоном та яки�� супутньо призначено антиретровірусну терапію, необхідно ретельно контролюват�� на предмет появи симптомів синдрому відміни, при необхідності слід відкоригувати дозу метадону. При застосуванні ритонавіру і ритонавіру/лопінавіру одно��асно з метадоном відзначається зниження концентрації метадону у плазмі крові. Си��дром відміни, однак, при цьому спостерігається не завжди. Проте застосування цих лікарських засобів у комбінації з метадоном вимагає обережно��ті.

Застосування метадону призводить до збільшення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для зидовудину, що може призводити до токсичних ефектів. Застосування метадон�� призводить до зменшення площі під кривою «концентрація-час» для диданозин�� і ставудину. Для диданозину цей ефект більш виражений. При цьому розподіл мета��ону істотно не змінюється.

Інгібітори протеаз. Застосув��ння метадону разом з агенеразою (ампренавіром) призво��ить до зниження максимальної концентрації у плазмі крові і площі під кривою «концентрація-час» для R-метадону відповідно на 25 % і 13 %. Приодночасному застосуванні метадону та агенерази (ампренавіру) необ��ідний ретельний нагляд за пацієнтами для того, щоб не допустити зниження фа��тичної дози метадону, особливо якщо при цьому ще застосовувати і ритонавір. Застосування метадону та агенерази (ампренавіру) призводить до зниження показників AUC, максимальної концентрації та мінімальної концентрації для агенерази (ампренавіру)на 30 %, 27 % і 25 % відповідно.

При одночасному застосуванні вірацепта (нелфінавіру) з метадоном відзначено зміни рівня метадону у плазмі крові. Може бути потрібне підвищення дози метадону.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. При одночасному застосуванні метад��ну з рескриптором (делавірдином) може бути потрібне зниження дози метадону.

Інгібітори цитохрому Р450 3А4. Супутнє застосування метадону з препа��атами, які інгібуютьР450 3А4 (анти-ВІЛ препаратами, макролідними антибіотиками, циметидином та азольними протигрибковими препаратами), знижує кліренс метадону (оскільки метадон біот��ансформується у печінці з участюцитохрому Р450 3А4). У результаті відзначаєть��я посилення або пролонгування його ефектів. При призначенні азольних протигрибкових препаратів (у т. ч. кетоконазолу), макролідних а��тибіотиків (у т. ч. еритроміцину) може виникнути необхідніс��ь у корекції дози метадону. Застосування деяких селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (сертраліну, флувоксаміну) разом з метадоном може призвести до підвище��ня вмісту метадону у плазмі крові і до появи токсичних явищ.

Повторне пероральне застосування вориконазолу призводить до підвищення максимальної к��нцентрації у плазмі крові і площі під кривою «концентрація-час» для фармаколо��ічно активного енантіомера метадону (R-метадон) у пацієнтів, які одержують під��римувальні дози метадону (30−100 мг 1 раз на добу). Підвищення концентраціїметадону у плазмікрові може призводити дорозвитку токсичних явищ, пов’язаних із подовженням QT-інтерва��у. Може бути потрібне зниження дози метадону.

Грейпфрутовий сік. Існує дек��лька повідомлень щодо підвищення рівня метад��ну у плазмі крові шляхом уповільнення його метаболізму.

Антибактеріальні лікарські засоби

Рифампіцин. При одноча��ному застосуванні з рифампіцином може спосте��ігатися зниження рівня метадону у плазмі крові та посилення його виведенняіз сечею. У зв’язку з цим може бути необхідн��м коригування дози метадону.

Ципрофлоксацин. При супутн��ому застосуванні метадону та ципрофлоксацину рівень метадону у плазмі крові може підвищуватися через інгібування CYP1A2 та CYP3A4, у той час як рівень ципрофлоксацину у плазмі крові може знижуватися. Одночасне застосування може призвести до седації, сплутаності свідомості та пригнічення дихання.

Еритроміцин. Одночасне ��астосування з еритроміцином теоретично може спричинити підвищення рівня метадону у плазмі крові шляхом уповільнення його метаболі��му.

Флуконазол та кетоконазол. Можуть підвищувати рівень метадону у плазмі крові через упо��ільнення його метаболізму.

Протиепілептичні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін та примідон) індукують метаболізм ��етадону, що може бути пов’язано із ризиком розвитку синдрому ��ідміни. Слід розглянути необхідність коригування дози метадону.

Лікарські засоби, які підкислюють абозалужують сечу, можуть впливати на кліренс метадон��, який підвищується при кислому рН сечі та знижується при лужному pH.

Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну, такі як циметидин, можуть знижувати ступ��нь зв’язування метадону з білками плазми крові, унаслідок чого посилюєтьсядія опіату.

Інгібітори МАО. Одночасне застосування з інгібіторами МАО протипоказане через можливу пролонгаціюта посилення пригнічувального впливу метадону на дихальну діяльність. Застосування інгібіторівМАО необхідно припинити не менше ніж за 14 днів перед початком замісної терапії, інакше це може призвес��и до розвитку загрозливої для життя приг��ічувальної або збуджувальної дії на ЦНС, дихання та кровообіг (див. розділ «Протипоказання»).

Взаємодія з іншими лікарськими засоб��ми, що пригнічують діяльність ЦНС. Через можливий розвиток пригніченн�� дихання, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми метадон слід застосовувати з обережністю пацієнтам, яким призначено одночасно трициклічні антидепресанти, інші наркотичні аналгетики, анестетики, ��енотіазини та деякі інші великі транквілізатори, седативні препарати, снодійні лікарські засоби (включаючи бензодіазепіни, хлоралгідрат та хлормет��азол), інші препарати, які пригнічують діяльність ЦНС. Анксіолітики, барбітурати можуть посилити загальну пригнічувальну дію метадону при супутнь��му застосуванні. Антипсихотичні засоби можуть посилювати седативні ефекти та гіпотензивну дію метадону.

Метадон може підвищитирівень дезипраміну в 2 рази.

Повідомляли, що антиде��ресанти, такі як флувоксамін та флуоксетин, можуть підвищувати рівень метадону в сироватці крові.

Інші серотонінергічні лікарські засоби.

Метадон є слабким інгі��ітором зворотного захоплення серотоніну. Існує підвищений ризик виникнення серотонінового синдрому при одночасному застосуванні м��тадону з іншими серотонінергічними препаратами (із селективними інгібітора��и зворотного захоплення серотоніну, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, трициклічними антидепресантами, інгібіторами МАО, серотонінергічними протиблювальними за��обами, серотонінергічними антимігренозними препаратами та ін. ).

Алкоголь може посилити седатив��у, гіпотензивну дію метадону та його пригнічувальний вплив на дихальну діяльність.

Антигістамінні лікарські засоби зі с��дативними властивостями (у т. ч. циклізин). Можливі адитивні психотропні ефекти; антимускаринові ефекти при застосуваннівисоких доз.

Агоністи опіоїдів. Адитивна п��игнічувальна дія на ЦНС, дихання та кровообіг.

Антагоністи опіоїдів, змішані агоніс��и/антагоністи, часткові агоністи. Пацієнти з героїновою наркоманією або пацієнти, які одержують підтримувальну метадонову терапію, можу��ь відчути появу синдрому відміни при прийомі антагоністів опіоїдів або лікар��ьких засобів, що належать до змішаних агоністів/антагоністів. Інтервал між застосуванням бупренорфіну та метадону повинен становити не менше 20 годин. Налоксон та налтрексон антагонізують аналгет��чну дію метадону та його пригнічувальний вплив на ЦНС та дихальну діяльність та можутьспровокувати стрімкий розвиток синдрому відміни (див. розділ «Передозув��ння»). Бупренорфін та пентазоцин можуть також спричинити розвиток синдро��у відміни.

Антиаритмічні засоби. Метадон уповільнює абсорбцію мексилетину.

Потенційно аритмогенні лікарські засоби. При одночасному застосуванні метадону з лікарськими засобами, що впливають на серцеву провідність, або з препаратам��, які можуть впливати на електролітний баланс, існує ризик серцево-судинних под��й (див. розділ «Особливості застосування»). Особливу обережність слід проявляти при сумісному застосуванні метадону з лікарськими засобами, які мож��ть подовжувати QT-інтервал. Такими лікарськими засобами можуть бути протиа��итмічні засоби класів I і III, деякі нейролептики, трициклічні антидепресанти та блокатори кальцієвих каналів. Сумісне застосування з метадоном лікарс��ких засобів, що порушують електролітний баланс, може сприяти подовженню QT-інтерв��лу (гіпомагніємія, гіпокаліємія). До таких препаратів належать діуретики, проносні засоби та зрідка мінералокортикоїди.

Антигіпертензивні засоби, зокрема ��лонідин, празозин, резерпін та урапідил, можуть посилювати ефект метадону.

α-адренергічні блокатор�� центральної дії. При одночасному застосуванні метадону з α-адреноблокаторами цен��ральної дії (лофексидином, клонідином) існує підвище��ий ризик виникнення артеріальної гіпотензії, когнітивних ефектів та появизмін на електрокардіограмі (ЕКГ), включаючи подовження PR- та QT-інтервалів.

Лікарські засоби, що прискорюють спорожнення шлунка. Домперидон та метоклопрамід можуть ��ідвищити швидкість абсорбції метадону, але не ступінь його абсорбції, ��ляхом реалізації антагоністичної дії щодо опіоїд-індукованого уповільнення с��орожнення шлунка. І навпаки, метадон може антагонізувати дію домперидону/мет��клопраміду на діяльність шлунково-кишкового тракту.

Інші лікарські засоби. Через зни��ення моторики шлунково-кишкового тракту мета��он може впливати на інші лікарські засоби.

Тести на вагітність. Метадон може впливати на результатианалізу с��чі на наявність маркерів вагітності.

��собливості застосування.

Метафін® ІС призначений тільки для перорального застосування. Лікарський засіб не мож��а застосовувати для ін’єкцій.

Через тривалий період ��апіввиведення метадон може кумулювати у тканинах організму. Ра��ова доза, що полегшує симптоми, при повторюваному прийомі щодня може призве��ти до кумуляції із можливим летальним наслідком.

При застосуванні метадону можливий р��звиток залежності за морфіновим типом. Повторюване застосування метадон�� може призвести до психологічної і фізичної залежності, а також до розвитку толерантності. Тому при призначенні та застосуванні метадону слід проявляти та��у ж обережність, як і при призначенні та застосуванні морфіну.

Метадон може викликатисонливість та пригнічувати свідомість, хоча після застосування повторюваних доз може спостерігатися толерантність до цих ефе��тів.

Раптове припинення лікування метадоном може призвести досиндрому відміни, якісно подібного до того, що вин��кає при застосуванні морфіну, проте який відрізняється більш повільним розв��тком та меншою вираженістю симптомів, ніж у разі прийому морфіну.

Якщо після припинення застосування л��карського засобу необхідно знову відновити його застосування, то початкова доза має бути низькою, її підвищення слід проводити повільно, щоб уникнути се��йозних токсичних явищ і пригнічення дихання.

При різкому переході з інших опіоїдівна метадон існує значний ризик пригнічення дихання, тому перехід на зас��осування метадону слід проводити з обережністю.

Неповна п��рехресна толерантність між метадоном та іншими опіоїдами. При толерантності до інших опіоїдів можлива часткова толерантність до метадону, особливо у пацієнтів, чутливих до інших агоністів о��іоїдних рецепторів μ-типу. У разі такої толерантності складно визначити д��зу метадону. Відомі летальні випадки при переході на метадон після тривалого ��астосування інших опіоїдних агоністів.

Високий ступінь опіоїдної толерантності не знімає питання про можливість токсичних явищ при застосуванні метадон��.

Взаємодіяз алкоголем і наркотиками. З особливою обережністю слід застосовувати метадон пацієнтам із алкогольною залежністю. Метадон чинить адитивну дію при застосуванні разом з алкоголем, іншими опіоїдними наркотикам��, що мають депресивну дію на ЦНС. Відомі летальні випадки при застосуванн�� метадону особам, які зловживають бензодіазепінами.

Тривожні ��тани. Оск��льки Метафін® ІС, який застосовують особам із толерантніс��ю до нього у постійних підтримувальних дозах, не є транквілізатором, у пацієнтів, які одержують підтримувальну терапію із застосуваннямцього лікарського засобу, у відповідь на життєві проблеми та стрес розвиваються тривожні стани зі звичайною симптоматикою. Лікар не повинен плутати ��і симптоми з абстинентними симптомами і не повинен намагатися лікувати такі стани шляхом підвищення дози метадону. Дія метадону при проведенні підтримувальної терапії обмежена контролем опіоїдних симптомів і не по��ирюється на зняття тривожних станів.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний ��иск. При травм��х голови пригнічення дихання та підвищення тиску спинномозкової рідини, спричинене застосуванням метадону, можуть проявлят��ся набагато сильніше(див. розд��л «Протипоказання»). Така ж небезпека існу�� і у разі інших внутрішньочерепних патологій або при підвищенні внутрішньо��ерепного тиску, яке спостерігалось у пацієнтів раніше. Побічні ефекти опіоїдів можуть маскувати справжній клінічний стан пацієнтів із травмами голови.

Бронхіальна астма та інші порушення дихання. Через повільну кумуляцію метадону у тканинах організму пригнічення дихання може не проявлятися повною мірою протягом 1−2 тижнів та може погіршувати перебіг бронхіальної астми шляхом індукції вивільнення гістаміну. Головна небезпека при застосуванні м��тадону полягає у можливому пригніченні дихання. Ця проблема має осо��ливе значення для пацієнтів літнього віку, ослаблених осіб, а також при гіпокс��ї або гіперкапнії (див. розділ «Протипоказання»), коли навіть помірні т��рапевтичні дози метадону можуть значно зменшити легеневу вентиляцію. Тому метадон слід призначати з особливою обережністю при станах, що супроводжуються гіпоксією або зниженим дихальним резервом, як при бронхіальній астмі (див. розділ «Протипоказання»), вираженій надлишковій масі тіла, мікседемі, кіфоск��ліозі, синдромі апное уві сні, при пригніченні діяльності ЦНС (див. р��зділ «Протипоказання»). У цих пацієнтів навіть звичайні терапевтичні ��ози метадону можуть спричинити пригнічення дихального центру при одноч��сному підвищенні опору дихальних шляхів, що може призвести до зупинки дихання. У таких випадках рекомендовано застосовувати неопіоїдні аналгетики, а уразі їх недостатньої ефективності застосування метадону можливе лише при забезпеченні належного нагляду за пацієнтом.

Гіпотензивний ефект. Зас��осування метадону може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії в осіб, у яких порушена здатність до підтримки артеріа��ьного тиску через зниження об’єму крові, або при одночасному застосуванні ��енотіазинів або деяких анестетиків.

Застосування в амбулаторних умовах. Застосування метадону мо��е порушувати розумову і фізичну здатність працювати з джерелами підвищеної небезпеки (керування автомобілем, робота з устаткуванням). Метадон, як і інші опіоїди, може спричиняти ортостатичну гіпотензію в амбулаторних пацієнтів.

Застосування при гострому болю. У разі фізичної травми, при післяопераційних болях або в інших випадках гострого болю у пацієнтів, які отримуютьзамісну терапію метадоном, підтримувальні дози метадону, що застосовуються, не будуть забезпечувати ефективну аналгезію. У таких випадках необхідно призначити аналгетики, включаючи й опіоїди, показан�� для зняття аналогічного больового синдрому в інших пацієнтів. Оскільки мет��дон індукує толерантність до опіоїдів, можуть бути потрібні більш високі дози ц��х лікарських засобів.

Ризик рец��диву у наркозалежних, які одержують підтримува��ьну терапію метадоном. Рап��ове припинення застосування опіоїдів може п��извести до розвитку синдрому відміни. При цьому виникає ризик повернення до не��егального прийому наркотиків пацієнтом, що слід мати на увазі при оцін��і співвідношення ризик/користь у разі призначення підтримувальної метадоново�� терапії.

Толерантність і фізична залежність. Толерантність виявляється у тому, що для підтримки певного ефекту, наприклад аналгетичного, потрібні зрост��ючі дози опіоїдів. Фізична залежність проявляється у вигляді синдрому відміни після раптового припинення застосування опіоїдів або при застосуванні їх антагоністів. І толерантність, і фізична залежність можливі при тривалій терапії опіоїдними лікарськими засобами.

При раптовому припиненні терапії мет��доном у фізично залежних пацієнтів може розвинутися абстинентний синдром. Синдром відміни характеризується такими ознаками: занепокоєння, підвищене сльозовиділення, ринорея, підвищена пітливість, відчуття холоду, позіхання, міалгія, мідріаз. Можуть розвинутися й інші симптоми: дратівливість, безсоння, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, анорексія, нудота, блювання, ш��ункові коліки, діарея, підвищення артеріального тиску, підвищення частоти серцевих скорочень, частоти дихання. Таким чином, при тривалому застосуванні ��етадону раптове припинення його прийому не рекомендується.

Особливості застосування пацієнтам окремих категорій. Метадон слід призначатинасамперед тим пацієнтам, у яких користь від опіоїдної аналгезії перевищує відомі ризики, пов’язані з його застосуванням (порушен��я серцевої провідності, пригнічення дихання, зміна психічного статусу, посту��альна гіпотензія).

Метадон слід призначати з обережніст�� і в низькій початковій дозі ослабленим пацієнтам, пацієнтам літньог�� віку, пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, гіпотиреозом, гіперплазією передміхурової залози, стриктурою уретри, наднирковозалозною н��достатністю. Існує підвищений ризик розвитку енд��кринопатії, включаючи гіпоадреналізм та гіпогонадизм, особливо при тривалому ��астосуванні метадону. З обережністю метадон слід застосовувати ��ацієнтам з артеріальною гіпотензією, запальними або обструктивними захворюваннями кишечнику (див. розділ «Протипоказання»), міастенією гравіс, па��ієнтам у шоковому стані. З особливою обережністю метадон слід застосовувати ��ацієнтам із судомним синдромом.

Пацієнтам із супутніми захворюваннями повторювані дози метадону слід застосовувати з особливою обережніст��. Необхідно також мати на увазі, що застосування метадону може призвести до пригнічення дихання.

Застосування пацієнтам літнього віку. Як правило, необхідно ретельно підби��ати дозу метадону, починаючи з порівняно низьких доз із урахуванням того, що в багатьох осіб літнього віку наявні ті або інші порушення роботи печі��ки, нирок та серцево-судинної системи. Пацієнтам літнього віку застосовувати п��вторювані дози метадону слід з особливою обережністю.

Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю. Метадон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції нирок. ��ані про безпеку застосування метадону пацієнтам із нирковою недостатністю від��утні.

Застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки. Метадон слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції печінк��. Даних щодо застосування метадону у цій групі пацієнтів недостатньо. Проте с��ід мати на увазі, що метадон метаболізується у печінці, тому при пору��еннях функції печінки з’являється ризик кумуляції метадону у тканинах.

Метадон слід застосовувати з обережністю пацієнтам з тяжкими ураженнями печінки, ��скільки метадон може прискорювати виникнення портосистемної енцефалопаті�� у цих пацієнтів.

Метадон, як і інші опіо��ди, може спричинити виражений запор, який є особливо небезпе��ним для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому під час терапії метадоном слід застосовувати заходи для попередження розвитку запорів у цих пацієнтів.

Вплив на серцеву провідність. Метадон є інгібітором калієвих канал��в серця і подовжує QT-інтервал. Повідомляли про випадки подовження QT-інтервалу та torsades de pointes під час ліку��ання метадоном, особливо у високих дозах (> 100 мг/добу). При ��астосуванні метадону відзначали випадки серйозної аритмії (тріпотіння і мерехтіння шлуночків). Найчастіше ці випадки реєстрували при застосуванні високих доз метадону (> 200 мг/доб��). У більшості випадків такі ускладнення нас��авали при повторюваному застосуванні високих добових доз метадону для зняття ��олю, хоча відомі випадки, коли ускладнення розвивалися при застосуванні підтримувальної терапіїзалежним від опіоїдів особам.

Метадон с��ід з обережністю застосовувати пацієнтам, як�� мають ризик пролонгації QT-інтервалу, а саме пацієнтам із поруш��ннями серцевої провідності в анамнезі, прогресуючою хворобою серця, і��емічною хворобою серця, захворюваннями печінки, порушеннями електролітного обм��ну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), у разі наявності миттєвої серцевої смерті у сімейному анамнезі, при одночасному застосуванні лікарських засобів, які подовжуютьQT-інтервал, із препаратами, які мо��уть спричинити порушення електролітного обміну, інгібі��орами цитохрому Р450 CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Застосування метадону пацієнтам із порушеннями прові��ності в анамнезі або з ризиком порушення ритму можливе лише при ретельному моніторингу стану таких пацієнтів. У пацієнтів із факторами ризику подовження QT-інтервалу слід провести електрокардіографічне обстеження до початку лікування метадоном з подальшим контролем показників ЕКГ на етапі стабілізації дози метадону. У пацієнтів ��ез наявних факторів ризику подовження QT-інтервалу слід провести ЕКГ-моніторингдо того, як збільшити дозу метадону вище 100 мг/добу, та через 1 тиждень після підвищення дози.

У деяких випадках подовження QT-інтервалу при застосуванні метадону реєструвалося і в пацієнтів, у яких в анамнезі порушень функції серця не відзначено, особливо при застосува��ні високих доз метадону. При пролонгації QT-інтервалу під час застосування метадону необхідно спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема з��ернути увагу на супутні лікарські засоби, які можуть впливати на серцеву діяльність, на лікарські засоби, які можуть змінити електролітний баланс, а т��кож на препарати, які можуть інгібувати метаболізм метадону.

При призначенні метадон�� для зняття болю необхідно враховувати ризик подовження QT-інтервалуі порушення серцевого ритму. Такий ризик необхідно п��рівняти з можливими перевагами лікування больового синдрому, а також сл��д розглянути наявність альтернативних засобів терапії. Застосування метадону зметою аналгезії при гострих або хронічних болях слід розпочинати тільки тоді, коли потенційний сприятливий аналгетичний або паліативний ефект пере��ищує ризик небезпечних для життя ускладнень, можливих при застосуванні високих доз метадону.

При застосуванні метадону необхіднийіндивідуальний підхід до зіставлення можливої користі від лікування і потенційного ризику з урахуванням як анамнезу, так і даних клінічного обстеження пацієнта. При виявленні факторів ризику необхідний ретельниймоніторинг статусу серцево-судинної системи, включаючи контроль тривалості QT-інтервалу і виникнення аритмій.

Метадон слід з обережністю застосову��ати пацієнтам, які супутньо приймають лікарські засоби, що пригнічують ЦНС(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Чер��з вміст лактози лікарський засібне слід приймати пацієнтам із рідкісною спадков��ю непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глю��ози-галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Метадон проникає у сли��у, грудне молоко, амніотичну рідину і плазму пуповинної крові.

Вагітність

Дані, які доводять безпеку застосування метадону жінкам у період вагітності, від��утні. Перш ніж призначити метадон жінкам у період вагітності, необхідно пр��вести ретельну оцінку співвідношення користь/ризик через підвищений ризик мертвонародження та можливий розвиток небажаних явищ у новонародженого, включаючи пригнічення дихання, низьку масу тіла при народженні, неонатальний абстинентний синдром. Проте відомо, що застосування метадону не спричиняє вроджених вад розвитку у дітей, матері яких застосовували метадон у період вагітності.

У вагітних жінок значн�� нижчі концентрації метадону у плазмі крові і підвищений клі��енс метадону порівняно зі станом після пологів, тому застосування метадону у пе��іод вагітності може призвести до синдрому відміни у деяких пацієнток. У разі появи симптомів синдрому відміни може бути потрібне підвищення дози або с��орочення часу між прийомами доз, або поділ дози на кілька прийомів.

При призначенні метадону вагітну жінку необхідно проінформувати про можливі на��лідки застосування метадону як для неї самої, так і для дитини. Застосуванняметадонувагітним слід проводити під ретельним медичним наглядом.

Повідомляли про розвиток порушень з боку органів зору, зокрема зниження гостроти ��ору, косоокість та ністагм, у новонароджених, які піддавалися впливу метадонувнутрішньоутробно. Прямого причинно-наслідкового зв’язку між застосуванням метадону та п��явою розладів з боку органів зору не встановлено, оскільки такі фактори як пр��йом інших лікарських засобів під час вагітності (бензодіазепінів та ін. ), вжив��ння алкоголю та застосування препаратів для лікування неонатального ��бстинентного синдрому (у т. ч. фенобарбіталу), можуть чинити вплив на розвиток даних побічних реакцій.

Немовлята, матері яких застосовували опіоїди за 4 тижні до пологів, потенційно можуть бути залежними від опіоїдів. Через це необхідно уважно спостерігати за такими дітьми як мінімум 2 тижні для виявлення можливих симптомів синдрому відміни (дратівливість, судоми, відсутність апетиту, діарея, пронизливий плач).

Пологи і народження

Як і у разі застосування інших опіоїдів, прийом метадону незадовго до пологів може призвести до пригнічення дихання немовляти, особливо при застосуванні високих доз, томуМетафін® ІСне рекомендуєтьс�� для аналгезії в акушерстві. При застосуванні метадону під час пологів існує ризик розвитку гастростазу та аспіраційної пневмонії у матері та дистрес-синдрому у плода. Застосування метадону під час пол��гів протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Наркотичні лікарські засоби зі змішаними властивостями агоністів і антагоністів ��е слід застосовувати для знеболювання при пологах пацієнткам, які тривалий час застосовували метадон, оскільки застосування цих лікарських засобів мож�� спровокувати гострий синдром відміни.

Годування груддю

Метадон проникає у гру��не молоко, томуйогоне рекомендується призначати жінкам, які годують груддю. Через можливість розвитку серйозних побічних ефектів у немовлят (у т. ч. фізичної залежності та абстинентного синдрому) слід припинити годування груддю або застосув��ння лікарського засобу, враховуючи користь лікування для матері. Матерям, які приймають метадон, рекомендується відлучати дитину від годування груддю поступово для запобігання розвитку неонатального абстинентного синдрому.

Здатність впливати на швидкість реак��ії при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Метадон може чинити ви��ажений вплив на здатність керувати автотранспортом або ��ншими механізмами, оскільки може викликати появу сонливості та знижувати концентрацію уваги.

��посіб застосування та дози.

Пац��єнти, які приймають метадон, повинні перебувати під ретельним наглядом лікар�� і одержувати належну психологічну і соціальну підтримку.

Детоксикація

Дет��ксикацію із застосуванням метадону слід проводити з поступовим зменшенням дози не більше 180 днів.

При застосуванні метадону з метою купіруван��я виражених ознак синдрому відміни рекомендовані схеми прийому можуть варі��вати залежно від клінічного стану пацієнта. Для послаблення симптомів відміни достатньою буде разова доза від 20 до 30 мг метадону. Початкова доза не маєперевищувати 30 мг. Якщо у той же день необхідно провести корекцію ��ози, пацієнтові слід зачекати 2−4 години до наступного підвищення, к��ли буде досягнутий піковий рівень. Якщо симптоми відміни не купіруються ��бо з’явилися знову, можна прийняти додатково від 5 до 10 мг метадону.

Заг��льна добова доза метадону у перший день лікування, зазвичай, не перевищує 40 мг. Корекцію дози у перший тиждень лікуванняслід проводити з огляду на результати контролю симптомів відміни на піку активності засобу (тобто на 2−4 годину після застосування).

Для дорослих доза 40 мг на добу (за 1 прийом або розділена на кілька прийомів), як правило, є адекватною стабілізуючою дозою. Стабілізація може тривати 2−3 дні, після чого дозу метадону слід ��оступово знижувати. На скільки зменшити дозу метадону, вирішує лікар ін��ивідуально для кожного пацієнта. Залежно від реакції пацієнта дозу слід з��ижувати з інтервалом в один або два дні. У будь-якому випадку доза завжди має бути достатньою для того, щоб симптоми відміни не перевищували прийнятного рівня. У госпіталізованих пацієнтів зниженн�� дози на 20 % на добу добре переноситься і спричиняє незначний диск��мфорт. Пацієнтам, які лікуються амбулаторно, дозу можна знижувати повільніше.

Якщ�� метадон застосовувати для лікування залежності ��ід героїну більше 180 днів, таке лікування є підтримувальною терапією, незважаючи на те, що кінцевою метою лікування є повне виліковування від наркотичної залежності.

Зміна виду терапії

При переведенні пацієнта з левометадону на метадону гідрохлорид розрахунок дози проводиться з урахуванням співвідношення 1 : 2 (ле��ометадон : метадону гідрохлорид), тобто 5 мг левометадону за ефективністю відповідають 10 мг метадону гідрохлориду. У деяких випадках така заміна може потребувати додаткового коригування дози останнього.

Підтримувальна терапія

Під��римувальна терапія спрямована на зняття пригніченн�� дихання або інших ефектів гострої інтоксикації. Початкову дозу слід підбирати індивідуально залежно від ступеня толерантності пацієнта до опіатів.

При проведенні підтримувального лікування метадон слідтитрувати до дози, при якій опіоїдні симптоми не проявляються протягом 24 годин, знижується потреба у наркотику, блокуються або послаблюються ейфоричні ефекти опіоїдів за умови самовведення, а також коли пацієнт нечут��ивий до седативної дії метадону.

Якщ�� дорослий пацієнт застосовував значні дози героїн�� аж до дня потрапляння у лікувальний заклад, початкова доза може становити 20 мг та через 4 або 8 годин ще 20 мг або 40 мг метадону одноразово. Якщо ж до початку лікування ступінь толерантностідо опіатів невеликий, початкова доза може бути наполовину менша. При виникненні будь-яких сумнівів початкову дозу краще зменшити. Пацієнт має знаходи��ися під спостереженням, і з появою симптомів абстиненції пацієнту м��жна застосувати ще 10 мг лікарського засобу. Згодом дозу слід під��ирати індивідуально у межах до 80 мг/добу з урахуванням переносимості та потреби. У більшості випадків для дорослих достатньою є доза ��ижче 80 мг/добу.

Мак��имальна добова доза для дорослих становить 120 ��г/добу.

Для вагітних жінок з опіатною залежністю підтримувал��ні дози мають бути щонайнижчими, вони запобігають розвитку синдрому відміни (зазвичай нижче 80 мг/добу). На пізніших термінах може знадобитися підв��щення дози на 10−20 мг або дозу слід поділяти на 2 прийоми.

Відміна терапії після п��ріоду підтримувального лікування

Від��іну замісної терапії слід проводити повільн��, з поступовим зменшенням добової дози протягом кількох тижнів або місяців. Існ��ють суттєві відмінності у схемах зменшення дози метадону для пацієнтів, я��і обрали відміну терапії метадоном під медичним наглядом. Загалом підтверджено, що знижувати дозу слід менше ніж на 10 % від встановленої підтримувальної дози, і знижувати дозу потрібно через 10−14 днів. Пацієнта необхідно пр��інформувати про високий ризик проявів наркозалежності після припинення підтримувального лікування метадоном.

Больовий синдром

Дозу лікарського засобу необхідно ретельно п��дбирати залежно від вираженості больових відчуттів та реакції пацієнта на препарат. Розпочинати лікування і титрування дози метадону найбезпечніше �� малої початкової дози з поступовою корекцією дози.

Заз��ичай, для зняття сильного болю метадон не слід зас��осовувати пацієнтам, які не приймали інших опіоїдних лікарських засобів.

Заз��ичай дорослим слід призначати лікарський зас��б перорально у дозі 2, 5−10 мг через кожні 4 години протягом перших 3��5 днів. Дозу слід повільно титрувати до досягнення відповідного еф��кту, далі слід застосовувати фіксовану дозу лікарського засобу кожні 8−12 год��н залежно від стану пацієнта та його відповіді на лікування.

Пац��єнтам літнього віку лікарський засіб слід застосовувати 1 раз на добу.

Для застосування дози 2, 5 мг слід призначати метадону гі��рохлорид у лікарській формі з відповідним дозуванням.

Спосіб застосування та ��ривалість терапії

Таб��етки слід приймати, запиваючи достатньою кількіст�� рідини (1 склянка води).

Слі�� повідомити пацієнта, що пероральний прийом лікарського засобу є єдиним ефективним та безпечним способом його застосування.

Три��алість терапії залежить від успішності замісно�� терапії та суб’єктивного самопочуття пацієнта з урахуванням загальних принци��ів замісної терапії. Метою терапії є відмова пацієнта від застосування нарко��иків. Тривалість терапії може коливатися від короткочасного курсу (наприклад, як заміна наркотичних речовин на період перебування залежної від наркотиків особи у стаціонарі) до довгострокової терапії.

Діти.

Безпеку та ефективність застосування ��етадону дітям не досліджували.

��ередозування.

Симптоми. При значному передозу��анні метадону розвивається пригнічення дихання (зниже��ня частоти дихання та/або зменшення дихального об’єму, дихання Чейна−Стокс��, ціаноз), виражена сомноленція, яка прогресує до ступора або коми, максималь��е звуження зіниць, м’язова слабкість, шкіра стає холодною і липкою, іноді розвивається брадикардія та артеріальна гіпотензія. При тяжкому передозуванні, о��обливо спричиненому внутрішньовенним введенням метадону, може виникнути апное, судинна недостатність, зупинка серця та смерть. Повідомляли про розвиток гіпо��лікемії.

Лікування. Необхідно ��абезпечити прохідність дихальних шляхів та допоміж��у або штучну вентиляцію легенів. Якщо лікар упевнений, що пригнічення дихання ��правді є наслідком тільки передозування метадону, застосування ст��муляторів дихання не показано.

У разі передозування о��обам, які не мають толерантності до метадону, можна застосовувати ефективні антагоністи для протидії потенційно летальному пригніченню дихального центру. Слід мати на увазі, що метадон є опіоїдом тривалої дії(36−48 годин), тоді як антагоністи метадону діють лише протягом 1−3 годин. Таким чином, потрібний ретельний нагляд за пацієнтом. У разі необхідності введення антагоністів слід повторити. При ознаках інтоксикації можна застосов��вати внутрішньовенні ін’єкції налоксону або налмефену. Оскільки час напіввиведення налоксону в організмі менший, ніж у метадона, може знадобитися кілька ін’єк��ій налоксону, поки стан пацієнта не стабілізується. Можна застосовувати також внутрішньовенні інфузії налоксону. Введення налорфіну (0, 1 мг/кг, в/в) або леваллорфану (0, 02 мг/кг, в/в) слід розпочинати якнайшвидше та, якщ�� необхідно, повторювати кожні 15 хвилин. Не слід застосовувати антагоністи опіоїдів у разі відсутності клінічно значущого пригнічення дихання і серцево-судинної діяльності. У разі наявності фізичної залежності від опіоїдів застос��вання опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток гострого синдрому в��дміни. Вираженість синдрому залежить від ступеня фізичної залежності і дози з��стосовуваного антагоніста. У разі вираженого пригнічення дихання у фізичн�� залежних пацієнтів застосування таких антагоністів необхідно проводити вкрай ��бережно, причому при титруванні слід застосовувати дози антагоніста менші, ніж зазвичай (10−20 % від рекомендованої дози).

Кисень, інфузійне введ��ння розчинів, вазопресорні препарати та інші підтримувальні заходи можна застосовувати за показаннями.

Увага. Застосування опіоїдних антагоністів у звичайних дозах особам із фізичною залежністю від опіоїдів може спровокувати гострий синдром відміни. Слід уникати застосування опіоїдних антагоністів фізично залежним особам, якщо це можливо, але якщо застосування опіоїдного антагоніста є необхідним для лікування гострої респіраторної депресії, його слід вводити з особливою обережністю.

��обічні реакції.

Відміна героїну.

На початку замісної те��апії часто спостерігаються симптоми синдрому відміни: підвищене сльозовиділення, ринорея, чхання, позіхання, надмірна пітливість, гарячка, «гусяча» шкіра, зміна ознобу на припливи, занепокоєння, дратівливість, почуття тривоги, запаморочення, нудота, блювання, шлункові коліки, кишкові спазми, діарея, тахікардія, розширення зіниць, тремор, мимовільні по��микування м’язів, спонтанні судомні нав’язливі рухи, фізичний біль, втрата м��си тіла, анорексія, депресія.

Частота та ступінь тяж��ості побічних явищ поступово зменшуються протягом кількох ��ижнів.

Початкова доза.

Необхідно приділити особливу увагу індивідуальному підбору початкової дози. Занадто високі дози у початковому періоді можуть спричинити побічні явища.

Найбільш небезпечними побічними реакціями при застосуванні метадону є пригнічення дих��ння та артеріальна гіпотензія. При застосуванні метадону можливі зупинка с��рця, апное, шок. Зареєстровано летальні наслідки.

Найчастіше спостеріга��ться такі побічні реакції як запаморочення, седативний ефект, нудота, блювання, посилене потовиділення. У таких випадках можна зм��ншити дозу метадону.

Застосування пацієнтам із порушеннями функції печінки.

При тривалій підтримувальній метадоновій терапії відзначається поступове ослаблення побічних явищ протягом кількох тижнів, хоча при цьому залишаються такі побічні явища як підвищене потовиділення та запор.

Інші побічні реакції, що зареєстровано на тлі застосування метадону.

З боку психіки: галюцинаці��, ейфорія, дисфорія, стан пригнічення, ажитація, залежність, дезорієнтація, сплутаність свідомості, зниження лібідо.

З боку нервової системи: головний біль, безсоння, сонливість, підвищена втомлюваність, седація, синкопе, судомні напади.

З боку органів зору: порушеннязору (дизопія), зниження гостроти зору, міоз, с��ндром сухого ока, ністагм, косоокість.

З боку органів слуху та лабіринту: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: аритмія, брадикардія, екстрасистолія, бі��емінія, тахікардія, тріпотіння та мерехтіння/фібриляція шлуночків, інверс��я зубця Т, кардіоміопатія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія (зокрема ортостатична гіпотензія), флебіт, порушення кровообігу, синкопе, набряки, гіперемія шкіри обличчя, сильне серцебиття, пальпітація, шок, зупинка серця. Повідомляли про випадки подовження QT-інтервалу та torsades de pointes під час лікування метадоном, особливо у високих дозах.

З боку системи крові та лімфатичної с��стеми: кровотеча, еозинофілія. Повідомляли про ��боротну тромбоцитопенію у пацієнтів з опіоїдною залежністю, які хворіють на хр��нічний гепатит.

З боку дихальної системи: набряк легень, погіршення перебігу бронхіальної астми, сухість слизової оболонки носа, пригнічення дихання (особливо при застосуванні високих доз), зупинка дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту: блювання, нудота, запор, сухість у роті, г��осит, біль у животі.

З боку гепатобіліарної системи: дискінезія жовчовивідни�� шляхів.

Порушення метаболізму та харчової поведінки: затримка ��ідини в організмі, зниження апетиту, гіпокаліємія, гіпомагніємія.

З бо��у ендокринної системи: підвищення рівня пролактину при тривалому застосуванні, гіпоадреналізм, гіпогонадизм, гіпоглікемія.

З боку сечостатевої системи: затримка та порушення сечовиділення, антидіуретичний ефект, аменорея, дисменорея, зниження потенції, галакторея.

З бо��у шкірита підшкірної клітковини: транзієнтні висипи, кропив’янка, інші шкірні висипи, рідко – уртикарно-геморагічні висипи; свербіж, п��двищена пітливість, гіперемія шкіри, припливи.

Загальні порушення: слабкість, ��стенія, набряк (у т. ч. набряк нижніх кінцівок), гіпотермія, розвиток толерантності.

Інструментальні дослідження: зменшення або збільше��ня маси тіла.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Збе��ігати в оригінальній упаковці при температурі н�� вище 25 °С.

Збе��ігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10таблеток у блістері; по 1 блістеру в пачці з картон��.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Тов��риство з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-А.