ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування|вживанню| лікарського засобу

КАРДІОДАРОН-ЗДОРОВ’Я

(CARDIODARON-ZDOROVYE)

Склад:

діюча речовина: amiodarone;

1 таблетка міститьаміодаронугідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, кальціюстеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з рискою і фаскою.

Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні засоби III класу. Код АТХ С01В D01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Антиаритмічнівластивості:

- Подовження ІІІ фази потенціалу діїкардіоміоцитівобумовлено головним чином зменшенням току іонів калію (клас ІІІ за класифікацієюВоген-Вільямса);

- сповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизмусинусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном;

- неконкурентна ɑ- та ß-антиадренергічнадія;

- сповільненнясиноатріального, передсердного та вузлового проведення імпульсу у міокарді, яке тим більше виражене, чим швидше ритм;

- відсутність змін з бокувнутрішньошлуночковоїпровідності;

- збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда напередсердному, вузловому ташлуночковому рівнях;

- сповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додатковихатріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості:

- Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень;

- збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин при відсутності негативнихінотропних ефектів.

Існують дані, що препарат статистично значуще знижує загальну летальність та летальність з причин, пов’язаних з порушеннями ритму, у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю та у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда.

Фармакокінетика.

Аміодарон є сполукою, для якої властиві повільне транспортування та висока тканиннаафінність.

Йогобіодоступністьпри пероральному прийомі залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може бути від 30 до 80 % (в середньому — 50 %). Після однократного прийому дози препарату максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 3—7 годин.

Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів).

Періоднапіввиведенняаміодарону тривалий та характеризується значноюміжіндивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препараткумулюється у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують використання навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Відбувається вивільнення деякої кількості йоду, який виводиться з сечею у вигляді йодиду; при застосуванніаміодаронуу добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/добу. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йодуекскретуються зкалом після метаболізму в печінці.

Оскільки з сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам з нирковою недостатністю можна призначати звичайні дози.

Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду часу від 10 днів до 1 місяця.

Клінічні характеристики.

Показання.

Профілактика рецидивів:

– шлуночковоїтахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;

– симптоматичноїшлуночковоїтахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;

– суправентрикулярноїтахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;

– фібриляції шлуночків.

Лікуваннясуправентрикулярноїтахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ«Фармакодинаміка»).

Протипоказання.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності кардіостимулятора.

Синдром слабкостісинусового вузла за відсутності кардіостимулятора (ризик зупинкисинусового вузла).

Порушенняатріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутностіендокардіального кардіостимулятора.

Гіпертиреоз, оскільки можливе загострення при прийоміаміодарону.

Відомагіперчутливість до йоду, аміодарону або до однієї з допоміжних речовин.

Другий та третій триместри вагітності.

Період годування груддю.

Комбінація з лікарськими засобами, здатними викликати пароксизмальнушлуночкову тахікардію типу «torsadesdepointes» (за виняткомпротипаразитарних засобів, нейролептиків таметадону), такими як:

-антиаритмічні засобиІакласу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

-антиаритмічні засоби ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

- інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, дронедарон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамінвнутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

-телапревір;

-кобіцистат.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Антиаритмічні препарати.

Багатоантиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосуванняантиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосуванняантиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsadesdepointes» (таких якаміодарон, дизопірамід, хінідиновісполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосуванняантиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникненнякардіальнихпобічних ефектів.

Одночасне застосуванняаміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативнуінотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнюєатріовентрикулярнупровідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток «torsadesdepointes».

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами незалежно від того, належать вони доантиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами єгіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток «torsadesdepointes», належать, зокрема, антиаритмічні препаратиІа і ІІІ класів та деякі нейролептики. Длядоласетрону, еритроміцину, спіраміцину тавінкамінутака взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовенного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню «torsadesdepointes», зазвичай протипоказане.

Протеметадон, протипаразитарніпрепарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що сприяють виникненню «torsadesdepointes».

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокремаантиаритмічні препаратиІа класу, бета-блокатори, деякіантиаритмічні препарати ІІІ класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін таантихолінестеразні препарати.

Ефектиаміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон і/або його метаболітдезетиламіодарон інгібуютьCYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефектуаміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатись впродовж кількох місяців після припинення лікуванняаміодароном.

Вплив інших лікарських засобів нааміодарон.

ІнгібіториCYP3A4 та СYP2С8 потенційно можуть пригнічувати метаболізмаміодаронуі, таким чином, збільшувати його експозицію.

ІнгібіториCYP3A4 (наприклад грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікуванняаміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення «torsadesdepointes», за виняткомпротипаразитарних препаратів, нейролептиків таметадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):

- антиаритмічні засобиІа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби ІІІ класу(соталол, дофетилід, ібутилід);

- інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, дронедарон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамінвнутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен.

Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes».

Телапревір. Розлади автоматизму та провідностікардіоміоцитівіз ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти індукованихаміодароном побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапіюдаклатасвіром/софосбувіром аболедипасвіром/софосбувіром, можлива брадикардія, у т. ч. симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідний ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подвійної терапії.

СубстратиCYP3A4. Аміодарон є інгібіторомCYP3A4 та підвищує концентрацію субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Збільшення сироваткової концентраціїциклоспоринучерез погіршення його метаболізму у печінці із ризиком проявунефротоксичних ефектів.

Під час лікуванняаміодароном слід проводити кількісне визначення концентраціїциклоспорину в крові, моніторинг ниркової функції та коригування дозициклоспорину.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії таатріовентрикулярноїблокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо, з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату потрібен клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії таатріовентрикулярноїблокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати «torsadesdepointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes». Якщо можливо, слід відмінити один із двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та моніторинг ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати«torsadesdepointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes».

Метадон. Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо«torsadesdepointes».

Фторхінолони, за виняткомлевофлоксацину тамоксифлоксацину(протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes».

Стимулювальні проносні засоби. Підвищений ризик виникненняшлуночкових аритмій, особливошлуночкової тахікардії «torsadesdepointes»(при цьому провокуючим фактором єгіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якоїгіпокаліємії, здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентраціїфідаксоміцинув плазмі крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушенняатріовентрикулярноїпровідності.

При застосуваннідигоксину спостерігається збільшення рівнядигоксину в крові через зменшення кліренсудигоксину, що потребує моніторингу ЕКГта клінічного стану. Якщо необхідно, слід контролювати рівеньдигоксинув крові та коригувати дозудигоксину.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентраційдабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщодабігатранзастосовують після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічний моніторинг та коригування дозидабігатрануу разі необхідності, але не вище 150 мг/добу.

Оскількиаміодаронмає тривалий періоднапіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж кількох місяців після припинення лікуванняаміодароном.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К абофенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) потрібно здійснювати більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікуванняаміодарономта впродовж 8 днів після завершення лікування.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції — також іфосфенітоїн). Збільшення плазмових концентраційфенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізмуфенітоїнуу печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, контроль концентраціїфенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозуфенітоїну.

СубстратиCYP2D6:

-Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмову концентраціюфлекаїніду шляхомінгібуванняцитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дозифлекаїніду.

СубстратиCYP3A4:

Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію в плазмі субстратів даного цитохрому, як результат — підвищує токсичну дію цих субстратів.

-Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванніаміодарону тастатинів, якіметаболізуються за допомогою CYP3A4, таких яксимвастатин, аторвастатин таловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприкладрабдоміолізу). При одночасному застосуванні заміодароном рекомендовано використовуватистатини, які неметаболізуютьсяза допомогою CYP3A4.

-Інші лікарські засоби, щометаболізуються за участю CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, тріазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин. Аміодаронє інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмової концентраціїлідокаїну, що може призвести до неврологічнихтакардіальних побічних ефектів, у зв’язку із пригніченнямаміодароном метаболізму препарату в печінці. Слід проводити клінічний та ЕКГ-моніторинг, а також, у разі необхідності — кількісне визначення плазмових концентраційлідокаїну та коригування дозилідокаїну на тлі лікуванняаміодароном і після його відміни.

Такролімус. Збільшення концентраціїтакролімусу у крові через пригнічення його метаболізмуаміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентраціїтакролімусуу крові, моніторинг функції нирок і коригування дозитакролімусуна тлі одночасного застосуванняаміодарону та уразі його відміні.

Бета-блокатори, окрімсоталолу (протипоказана комбінація) таесмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано проведення ЕКГ та клінічного моніторингу.

Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes». Рекомендований регулярний клінічний та ЕКГ-моніторинг.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано проведення ЕКГ та клінічного моніторингу.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії абоатріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано проведення ЕКГ таклінічного моніторингу.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії таатріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано проведення ЕКГ та клінічного моніторингу.

Деякімакроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвиткушлуночковихаритмій, особливо «torsadesdepointes». Рекомендовано проведення ЕКГ та клінічного моніторингу на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (окремо або у комбінації), стимулювальніпроносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Збільшення ризикушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунутигіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів та клінічний контроль.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвиткушлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes». Рекомендованопроводитиклінічнийта ЕКГ-моніторинг.

Орлістат. Ризик зменшенняплазмової концентраціїаміодарону та його активного метаболіту. Рекомендований клінічний моніторинг та у разі необхідності — контроль ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовленихтамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та у разі необхідності —корекцію дозитамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникненняшлуночкових аритмій, особливошлуночкової тахікардії «torsadesdepointes», оскільки можливе зниження метаболізмуаміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд і моніторинг ЕКГ та у разі необхідності провести корекцію дозиаміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Особливості застосування.

Ефекти з боку серця

До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію у сироватці крові.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці індуковані зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженоїреполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Виникнення на тлі лікуванняатріовентрикулярноїблокади ІІ або ІІІ ступеня, синоатріальної блокади абобіфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвитокатріовентрикулярної блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки, появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують. (див. розділ «Побічні реакції»).

Такийпроаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалуQT, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів тагіпокаліємія (див. розділи «Побічні реакції»та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії «torsadesdepointes» при застосуванніаміодарону вважається нижчим порівняно з іншимиантиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Порушення з боку щитовидної залози

Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози Т3, Т4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів здисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічної підозри надисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку легень

Поява задишки або непродуктивного кашлю, як окремо, так і асоційовано з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвиткуінтерстиціальногопневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки

Регулярний моніторинг функції печінки рекомендований на початку прийому препарату, надалі — періодично протягом лікуванняаміодароном (див. розділ «Побічні реакції»).

Нервово-м’язові порушення

Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішанунейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку органів зору

При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, в тому числі офтальмоскопію. Розвитокнейропатії або невриту зоровогонерва, обумовленихаміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень та сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжка брадикардія.

У пацієнтів, які приймалиаміодарон у комбінації ізсофосбувіром, окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими якдаклатасвір, симепревір аболедипасвір, повідомлялось про виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів заміодароном не рекомендується.

Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів заміодарономне можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікуваннясофосбувіром, окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнтиз відомим високим ризиком виникненнябрадіаритміїповинні знаходитись під відповідним безперервним контролем впродовж щонайменше 48 годин після початку лікуваннясофосбувіром.

Через тривалий періоднапіввиведенняаміодарону відповідний моніторинг потрібно також здійснювати у пацієнтів, які припинили прийматиаміодарон умежах кількох місяців перед початком лікуваннясофосбувіром, окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації заміодароном, незалежно від прийомуінших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та повинні бути повідомлені про те, що у разі їх появи необхідно звернутись за невідкладною медичною допомогою.

Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами, як:

- бета-блокатори, окрімсоталолу (протипоказана комбінація) таесмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні),

- верапаміл тадилтіазем,

слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життяшлуночкових аритмій.

Одночасне застосуванняаміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами:

циклоспорин, дилтіазем(для ін’єкцій) таверапаміл (для ін’єкцій), деякіпротипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин тапентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за виняткомлевофлоксацинутамоксифлоксацину), стимулювальніпроносні засоби, метадон абофінголімод(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Електролітні порушення, особливогіпокаліємія

Важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій можливий ризик виникненнягіпокаліємії, оскількигіпокаліємія може провокуватипроаритмогенніефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосуванняаміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати шляхом ретельного дотримання мінімальної підтримуючої дози.

Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вжити захисних заходів проти сонячного опромінення.

Безпека та ефективність застосуванняаміодарону дітям не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосуванняаміодарону та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Анестезія. Анестезіолог має бути попередженийперед операцією про те, що пацієнт приймаєаміодарон.

Побічні ефекти хронічного лікуванняаміодароном може посилюватигемодинамічнийризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, артеріальнугіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

Крім того, деякі випадки гострого респіраторногодистрес-синдрому спостерігалися у ранній післяопераційний період у пацієнтів, які отримувалиаміодарон. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами

Препарат містить лактозу, тому, якщо у пацієнта встановлена непереносимість деяких цукрів, слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей лікарський засіб.

Застосування|вживання|у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. У тварин не було виявлено жоднихтератогенних ефектів, томуне очікується ефектівмальформації у людей. На сьогодні речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилисятератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливихтератогенних абофетотоксичнихефектіваміодарону при його введенні у лікувальних дозах уIтриместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до цього часу. Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба). Враховуючи впливаміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Період годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом із йодомекскретуються в грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі крові матері. З огляду на ризик розвитку гіпотиреозу у немовляти, годування груддю протипоказане у період лікуванняаміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Спосіб застосування та дози.

Початкове лікування. Зазвичай рекомендована дозадлядорослих становить по 200 мг (1 таблетка)3 рази на добу протягом 8—10 днів.

У деяких випадкахна початку лікуванняможназастосовувативищі дози (4—5 таблеток на добу), які приймати короткий період часу і під контролем ЕКГ.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежновід терапевтичної ефективності у кожного конкретного пацієнта підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблеткина добу (або 1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.

Діти. Безпека та ефективність застосуванняаміодарону дітям не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується.

Передозування. Інформація щодо передозуванняаміодаронуобмежена. Повідомлялося про кілька випадків виникненнясинусовоїбрадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsadesdepointes», та ураження печінки. Лікування симптоматичне. Зважаючи нафармакокінетичнийпрофіль цього препарату, рекомендований моніторинг стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні реакції.

З боку органів зору: мікродепозити у рогівці, майжеу всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміниаміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору. Мікродепозити у рогівці являють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату. Нейропатія зоровогонерва(неврит зоровогонерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очногодна, з набряком соска зоровогонерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомомаміодарону на сьогодні не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінитиаміодарон.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: фотосенсибілізація, рекомендовано уникати впливу сонячного опромінювання (та ультрафіолетового опромінювання в цілому) під час лікування препаратом; пігментація шкіри синюшного абосинюшно-сірого кольору при тривалому застосуванні високих добових доз препарату, яка повільно зникає після відміни препарату (протягом 10—24 місяців); еритема на тлі променевої терапії; шкірні висипання, зазвичай неспецифічні; ексфоліативний дерматит, хоча зв’язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений; алопеція.

З боку ендокринної системи: за винятком випадків, коли присутні клінічні ознакидисфункції щитовидної залози, не пов’язані з прийомом препарату зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшений рівень T4, нормальний або дещо зменшений рівень T3) не вимагають відміни препарату.

Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: у разі коли застосуванняаміодарону необхідне, лікування цим препаратом можна продовжувати у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуваннямлевотироксину. Дозилевотироксину можна відкоригувати залежно від рівнів ТТГ.

Гіпертиреоз встановити важче, оскільки симптоматика менш виражена (незначне безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективністьантиангінальних та/абоантиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінитиаміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3—4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У разі, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичнихантитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після відміниаміодарону.

Дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо препарат застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукуватигіпонатріємію.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: дифузнийінтерстиціальнийабо альвеолярнийпневмоніт таоблітеруючийбронхіоліт з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як окремо, так і асоційовано із погіршенням загального стану здоров’я (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та у разі необхідності — відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу; рання відмінааміодарону разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї призводять до поступового зникнення симптоматики, клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3—4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців); плеврит, зазвичай асоційований зінтерстиціальноюпневмопатією; бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою; гострий респіраторнийдистрес-синдром, в окремих випадках — з летальним наслідком, іноді у ранній період після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню)(див. розділ «Особливості застосування»); легеневі кровотечі, які іноді можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані зпневмопатією, індукованоюаміодароном.

З боку нервової системи: тремор або іншаекстрапірамідна симптоматика; порушення сну, у тому числі нічні жахи; периферична сенсорно-моторна або змішана периферичнанейропатія; міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішананейропатія та міопатія можутьрозвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після припинення лікування, проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату. Мозочкова атаксія; доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія; головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення його можливої причини.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалисяза підвищеними рівнямитрансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про такі побічні явища: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнівтрансаміназ (у 1, 5—3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівнівтрансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату; хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування; гістологічні зміни відповідають картиніпсевдоалкогольногогепатиту або цирозу печінки; оскільки клінічні та лабораторні ознаки виражені не чітко (варіабельнагепатомегалія, підвищення рівнівтрансаміназ у крові у 1, 5—5 разів від норми), показаний регулярний контроль функції печінки. У разі підвищення рівнівтрансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Повідомлялося про кілька оборотних випадків таких змін.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія, зазвичай помірна тадозозалежна, порушення провідності міокарда (синоатріальнаблокада, атріовентрикулярна блокада різного ступеня), виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмовасинусовоговузла, виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця; пароксизмальнашлуночкова тахікардія «torsadedepointes».

З боку шлунково-кишкового тракту: помірнірозлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози; панкреатит/гострий панкреатит.

З боку молочних залоз та репродуктивної системи: епідидиміт (причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом лікарського засобу на сьогодні чітко не встановлений).

З боку судин: васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка.

Загальні розлади: зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.

Результати досліджень: рідкісні випадкигіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ. Ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище25○С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Таблетки № 30 (10×3) у блістерах у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 61013, Харківська обл. , місто Харків, вулиця Шевченка, будинок22.