ГЕПТАВІР 150 таблетки 150 мг

N/A

info

Rp

Діюча речовина
АТХ-код

Дата останнього оновлення: 25.05.2020

Форма випуску та дозування

tab_v_o

Таблетки, вкриті оболонкою, 150 мг

Упаковка

№60x1

Варіанти дозування

Дозування

150 мг

Варіанти дозування

150 мг

Форма

Таблетки, вкриті оболонкою

Еквівалентність

N/A

info

Класифікація

Аналоги

Характеристика

  • Заявник: Гетеро Драгс Лімітед, Індія
  • Наказ МОЗ: №627 від 25.08.2009
  • Реєстраційне посвідчення: UA/1592/01/01
  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 21-01-2021
  • Склад: 1 таблетка містить: ламівудину - 150.0 мг
  • Терміни зберігання: 2р.
  • Торгівельне найменування: ГЕПТАВІР 150
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази.

Упаковка

№60x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ГЕПТАВІР-150

(HEPTAVIR-150)

  

Склад.

Діюча речовина: lamivudine;

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна гранульована, магнію стеарат, натрію крохмальгліколят (тип А), Opadry 04B56704 коричневий (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії.Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F05.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування ВІЛ-інфекції у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату. Нейтропенія (кількість нейтрофільних гранулоцитів менше 7,5´109/л), виражена анемія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 5 мл/хв). Період вагітності та годування груддю. Дитячий вік до 12 років (для даної лікарської форми).

Спосіб застосування та дози. Лікування Гептавіром-150 повинен призначати спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Препарат застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі.

Дорослим і дітям віком від 12 років з масою тіла більше 30 кг призначають по 150 мг 2 рази на добу або по 300 мг 1 раз на добу. Максимальна добова доза – 300 мг.

Пацієнтам, які переходять на прийом препарату 1 раз на добу, призначають 150 мг ламівудину 2 рази на добу і потім 300 мг наступного ранку. Якщо обрано режим дозування 1 раз на добу ввечері, призначають 150 мг Гептавіру-150 вранці і потім 300 мг ввечері того ж дня. При поверненні до прийому препарату 2 рази на добу пацієнти закінчують день лікування згідно з попереднім режимом і починають прийом Гептавіру-150 2 рази на добу наступного ранку.

Гептавір-150 може призначатися у комбінації із зидовудином.

Дітям з масою тіла менше 30 кг призначають інші лікарські форми ламівудину.

Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю

(дорослі та діти з масою тіла більше 30 кг).

Кліренс креатиніну (мл/хв)

Перша доза

Підтримувальна доза

³ 50

150 мг

150 мг 2 рази на добу

30 – < 50

150 мг

150 мг 1 раз на добу

< 30

Оскільки необхідні дози нижче 150 мг, рекомендується застосовувати препарати ламівудину у формі розчину для перорального застосування

Порушення функції печінки. Коригування дози не потрібне для пацієнтів із порушенням функції печінки, якщо воно не супроводжується порушенням функції нирок.

Пацієнти літнього віку. Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад, зниженням функції нирок і порушенням гематологічних показників.

Побічні реакції.

Гематологічні порушення: нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.

Нервова система: головний біль, безсоння, периферична нейропатія, парестезії.

Шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, біль і дискомфорт у животі, діарея, втрата та/або зниження апетиту, панкреатит, підвищення рівня амілази в сироватці крові.

Гепатобіліарні розлади: тимчасове підвищення рівнів печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ)), гепатит.

Метаболізм: гіперлактатемія, лактоацидоз.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин: висип, алопеція.

Опорно-руховий апарат: артралгія, міалгія, рабдоміоліз.

Загальні розлади: втомлюваність, нездужання, пропасниця, кашель.

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофією) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, зокрема, втратою периферичного й лицевого підшкірного жиру, збільшенням внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і накопиченням жиру в дорсоцервікальній ділянці («бичачий горб»).

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з метаболічними відхиленнями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент початку комплексної антиретровірусної терапії може виникнути запальна реакція у відповідь на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени.

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією.

Передозування. Симптоми: посилення побічної дії.

Лікування: промивання шлунка, призначення активованого вугілля, форсований діурез, симптоматична терапія.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Дані про безпеку застосування ламівудину при вагітності в людини обмежені. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізь плаценту. Застосування препарату під час вагітності виправдане лише у випадку, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плоду. Хоча дослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані в дослідах на кролях, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів.

Лактація: експерти системи охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метою уникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудин екскретується в грудне молоко людини в тих же концентраціях, у яких він був у плазмі (1–8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають в грудне молоко, матерям, які приймають Гептавір-150, не рекомендується годувати своїх дітей груддю.

Діти. Дана лікарська форма рекомендована дітям віком від 12 років із масою тіла більше 30 кг.

Особливості застосування. Гептавір-150 не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії.

Пацієнти повинні усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Гептавір-150, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять дотримуватись відповідних запобіжних заходів.

Опортуністичні інфекції: у пацієнтів, які лікуються Гептавіром-150 або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому потрібен ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Ниркова недостатність: у пацієнтів з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину в плазмі внаслідок зниження його кліренсу. Тому дози для них мають бути зменшені.

Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали Гептавір-150. Однак остаточно не встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування Гептавіром-150 має бути припинене до моменту, доки діагноз панкреатиту не буде виключено.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванні ВІЛ-інфекції при застосуванні окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком. Переважно ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптове зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхідно бути обережними при призначенні Гептавіру-150 всім пацієнтам, особливо тим, у кого наявні фактори ризику розвитку захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування Гептавіром-150 необхідно припинити.

Вплив на мітохондрії: нуклеозидні та нуклеотидні аналоги призводять до ураження мітохондрій різного ступеня. Кожна дитина, котра зазнає in utero впливу нуклеозидних чи нуклеотидних аналогів, навіть ВІЛ-негативна, має пройти клінічне та лабораторне обстеження на випадок можливого ураження мітохондрій.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує ризик виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення розполілу ліпідів слід проводити у стаціонарі.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Звичайно, такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища слід без зволікань дослідити та за необхідності розпочати їх лікування.

Остеонекроз: хоча його етіологія і вважається багатофакторною, про випадки остеонекрозу повідомлялося у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-хворобою та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією. Пацієнтам слід звертатися за медичною допомогою, якщо вони відчувають біль у суглобах, відмічають порушення рухливості суглобів та утруднення при русі.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту В: клінічні дані свідчать, що у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, можливе загострення гепатиту в разі припинення лікування Гептавіром-150, яке може мати більш тяжкі наслідки у хворих з декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначати показники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Профілактика після контакту з вірусом: згідно з міжнародними рекомендаціями, у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю (наприклад, при пораненні голкою) необхідно негайно (протягом 1–2 год) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У випадку підвищеного ризику інфікування в схему лікування потрібно включити інгібітор протеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4 тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту з вірусом не проводилися, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія може відбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Дані з цього питання відсутні, фармакологія ламівудину не дає підстав очікувати будь-який негативний вплив. Проте під час оцінки здатності пацієнта керувати автомобілем та іншими механізмами слід враховувати його клінічний стан і профіль побічних ефектів Гептавіру-150.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.При одночасному застосуванні Гептавіру-150 і інтерферону спостерігається невелике зниження (10 %) AUC Гептавіру-150 і відсутність змін фармакокінетичних параметрів інтерферону. Взаємодія між Гептавіром-150 та інтерфероном не спостерігається.

При одночасному застосуванні Гептавіру-150 і диданозину, сульфаніламідів, зальцитабіну збільшується ризик розвитку панкреатиту.

Мієлосупресивні агенти. Є ризик одночасної гематологічної токсичності з ганцикловіром, сульфонамідами, піриметаміном, амфотерицином, дапсоном, флуцитоцин триметрексатом і з цитотоксичними агентами.

Препарати, які мають нефротоксичну дію (амфотерицин, аміноглікозиди, цидофовір, фоскарнет і пентамідин): в умовах нефротоксичної дії спостерігається збільшення концентрацій Гептавіру-150.

При застосуванні з дапсоном, диданозином, ізоніазидом, ставудином, зальцитабіном збільшується ризик виникнення периферичних невропатій.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Основний механізм дії ламівудину – пригнічення зворотної транскриптази ВІЛ. Трифосфат ламівудину є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2 in vitro, він також активний відносно зидовудинстійких штамів ВІЛ. Ламівудин у комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 та збільшує кількість CD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування захворювання та смертності від нього.

Виявлено синергізм ламівудину і зидовудину щодо пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до Гептавіру-150 в зидовудинстійких штамів вірусу може відновитися чутливість до зидовудину. In vitro препарат чинить слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії і клітини кісткового мозку.

Фармакокінетика. Біодоступність ламівудину становить 80 – 85 %. Максимальна концентрація в плазмі досягається в середньому через 1 годину і при застосуванні в середній терапевтичній дозі (4 мг/кг на добу за 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1 – 1,9 мкг/мл. Максимальна концентрація знижується при одночасному прийомі препарату з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.

Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення – 5 – 7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми. Обмежені дані свідчать про проникнення ламівудину в центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2 – 4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину в спинномозковій рідині та плазмі становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.

Середній системний кліренс ламівудину – приблизно 0,32 л/кг на годину, виводиться він, головним чином, нирками (> 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (< 10 %) – шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений час напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5 – 7 годин).

Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок незалежно від того, чи є це наслідком хвороби нирок або змін, пов’язаних з віком. У таких випадках необхідна корекція дози (див. розділ “Спосіб застосування та дози”).

Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна до такої у дорослих, але абсолютна біодоступність у дітей віком до 12 років нижча (55 – 65 %), а системний кліренс – вищий. Тому рекомендована доза для дітей віком від 3 місяців до 12 років становить 4 мг/кг двічі на добу; при цьому створюються концентрації в крові, еквівалентні тим, які спостерігаються при застосуванні рекомендованої дози для дорослих.

Ймовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок обмеженого метаболізму, незначне зв’язування з білками та майже повне виведення препарату в незмінному стані.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, подовженої форми коричневого кольору з написом «НV» з розподільною рискою з одного боку та написом «150» – з іншого.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання. Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці при температурі від 15 °С до 30 °С.

Упаковка. По 60 таблеток у контейнері; по 1 контейнеру у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ГЕТЕРО ДРАГС ЛІМІТЕД.

Місцезнаходження. 22-110, І.D.A. Джейдіметла, Гідерабад-500055, A.P., Індія.