ІНСТРУКЦІЯ

для медичногозастосування лікарського засобу

ДИГОКСИН

(Digoxin)

Склад:

діюча речовина: дигоксин;

1 таблетка містить дигоксину (у перерахунку на 100 % речовину) 0, 25 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми білого кольору з двоопуклою поверхнею.

Фармакотерапевтична група. Кардіологічні препарати. Серцеві глікозиди. Глікозиди наперстянки. Дигоксин. Код АТХ С01А А05.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Дигоксин ─ серцевий глікозид середньої тривалості дії, який отримують з листя наперстянки шерстистої. Чинить позитивну інотропну дію, збільшує систолічний та ударний об’єми серця, подовжує ефективний рефрактерний період, уповільнює AV-провідність та уріджує частоту серцевих скорочень. Застосування дигоксину при хронічній серцевій недостатності призводить до підвищення ефективності серцевих скорочень. Дигоксин також чинить помірний діуретичний ефект.

Фармакокінетика.

Препарат швидко та практично повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Терапевтична концентрація дигоксину в крові досягається через 1 годину, максимальна концентрація ─ через 1, 5 години після прийому. Початок дії настає через 30 хвилин-2 години після прийому. Одночасний прийом з їжею знижує швидкість, але не ступінь абсорбції.

Незначна кількість біотрансформується в печінці. У незначній кількості проникає через плаценту та в грудне молоко.

Період напіввиведення становить в середньому 58 годин та залежить від віку та стану здоров'я пацієнта (у людей молодого віку – 36 годин, літнього ─ 68 годин), значно подовжується при нирковій недостатності. При анурії період напіввиведення збільшується до кількох діб. 50-70 % препарату виводиться з організму із сечею в незміненому вигляді.

Клінічні характеристики.

Показання.

· Застійна серцева недостатність;

· мерехтіння та тріпотіння передсердь (для регуляції частоти серцевих скорочень);

· суправентрикулярна пароксизмальна тахікардія.

Протипоказання.

· Підвищена чутливість до дигоксину, до інших серцевих глікозидів або до будь-якого з компонентів препарату;

· інтоксикація препаратами наперстянки, що застосовувалися раніше;

· аритмії, викликаніглікозидноюінтоксикацією, в анамнезі;

· виражена синусова брадикардія, AV-блокада ІІ-ІІІ ступеня, синдром Адамса-Стокса-Морганьї;

· синдром каротидного синуса;

· гіпертрофічнаобструктивнакардіоміопатія;

· суправентрикулярні аритмії, асоційовані з додатковими атріовентрикулярними шляхами провідності, в т. ч. синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта;

· шлуночкова пароксизмальна тахікардія/фібриляція шлуночків;

· аневризма грудного відділу аорти;

· гіпертрофічний субаортальний стеноз;

· ізольований мітральний стеноз;

· ендокардит, міокардит, нестабільна стенокардія, гострийінфаркт міокарда, констриктивний перикардит, тампонада серця;

· гіперкальціємія, гіпокаліємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

ДигоксинєсубстратомдляР-глікопротеїну. Препарати, якііндукують або інгібують Р-глікопротеїн, впливають нафармакокінетикудигоксину (на рівень абсорбції в травному тракті, нирковийкліренс), змінюючи його концентрацію в крові.

Фармакокінетичнівзаємодії

Препарати, що підвищуютьконцентрацію в крові дигоксину > 50 %

Аміодарон, дронедарон, флекаїнід, дизопірамід, пропафенон, хінідин, хінін, каптоприл, празозин, нітрендипін, ранолазин, ритонавір, верапаміл, фелодипін, тіапаміл – дозу дигоксинуслідзнижуватипри їходночасному застосуванніна 30-50 %, продовжуючи моніторинг рівня дигоксину в плазмі крові.

Препарати, що підвищуютьконцентрацію в крові дигоксину < 50 %

Карведилол, дилтіазем, ніфедипін, нікардипін, лерканідипін, рабепразол, телмісартан – слід виміряти сироватковіконцентраціїдигоксинуперед застосуванням супутньої терапії. Зменшитидозудигоксинуприблизнона15-30% іпродовжитимоніторинг.

Препарати, що підвищуютьконцентрацію в крові дигоксину (величинане з’ясована)

Алпразолам, діазепам, аторвастатин, азитроміцин, кларитроміцин, еритроміцин, телітроміцин, гентаміцин, хлорохін, гідроксихлорохін, триметоприм, циклоспорин, диклофенак, індометацин, аспірин, ібупрофен, дифеноксилат, епопростенол, езомепразол, ітраконазол, кетоконазол, лансопразол, метформін, омепразол, пропантелін, нефазодон, тразодон, топірамат, спіронолактон, тетрациклін –вимірюваннясироватковихконцентраційдигоксинупередзастосуванням супутніх препаратів. Уразі потребизнизитидозудигоксинутапродовжитимоніторинг.

Лоперамід: збільшення абсорбції дигоксину внаслідок зниження перистальтики кишечнику.

Препарати, що знижуютьконцентрацію в крові дигоксину

Акарбоза, адреналін (епінефрин), активованевугілля, антациди, деякі цитостатики, холестирамін, колестипол, ексенатид, каолін-пектин, деякі проносні, нітропрусид, гідралазин, метоклопрамід, міглітол, неоміцин, пеніциламін, карбімазол, рифампіцин, сальбутамол, сукральфат, сульфасалазин, фенітоїн, барбітурати, фенілбутазон, їжаз високимвмістомвисівок, препарати звіробою – вимірюваннясироватковихконцентраційдигоксинупередзастосуванням супутніх препаратів. Збільшитидозудигоксину вразі потребина 20-40 % тапродовжитимоніторинг.

Фармакодинамічнівзаємодії

Діуретики (в т. ч. ацетазоламід, петльові татіазиднідіуретики, калієзберігаючі діуретики): гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіперкальціємія, спричинені діуретиками, можуть підвищити кардіотоксичність дигоксину та ризик розвитку аритмій. Також діуретики можуть мати незначний вплив на зниження ниркової канальцевої секреції дигоксину, спричиняючи підвищення його рівня в плазмі крові. При потребі слід призначати препарати калію, коригувати електролітний дисбаланс. Можна періодично призначатикалійзберігаючі діуретики(спіронолактон, триамтерен), що усувають гіпокаліємію та аритмію. Однак при цьому може розвинутись гіпонатріємія. При одночасному застосуваннідіуретичних засобів із серцевими глікозидамислід дотримуватися оптимального дозування.

Препарати калію. Під впливом препаратів калію небажані ефекти серцевих глікозидів зменшуються.

Кортикостероїди, препарати кортикотропіну, карбеноксолонвикликаютьвтратукалію, затримку натрію і рідини в організмі. Як наслідок, підвищується токсичність дигоксину, ризик розвитку аритмійі серцевоїнедостатності. Станпацієнтів, які приймаютьтривалікурсикортикостероїдів, слідретельноконтролювати.

Амфотерицин, солі літію: гіпокаліємія, спричинена цими препаратами, може підвищити кардіотоксичність дигоксину та ризик розвитку аритмій.

Препарати кальцію, особливопришвидкомувнутрішньовенномувведенні, можутьпризвестидо серйозноїаритмії у дигіталізованих пацієнтів. Внутрішньовенні препарати кальцію посилюють токсичність глікозидів, тому їх сумісне застосування не рекомендується.

ВітамінDта йогоаналоги (наприклад, ергокальциферол), терипаратидможутьпідвищититоксичністьдигоксинуу зв'язкуз підвищеннямконцентраціїкальціювплазмі крові.

Дофетилід: підвищується ризик аритмії типу «torsades de pointes».

Морацизин: можливідодатковіефектинасерцевупровідність, значнеподовженняінтервалу QT, що може призвестидо AV-блокади.

Адреноміметичні засоби: адреналін (епінефрин), норадреналін, допамін, селективніагоністи β2-рецепторів (включаючи сальбутамол), трициклічні антидепресанти, резерпінможутьзбільшитиризик розвитку аритмій.

Міорелаксанти (едрофоній, суксаметоній, панкуроній, тизанідин): можливе посиленняартеріальноїгіпотензії, надмірнабрадикардіята атріовентрикулярнаблокада через швидкевиведеннякаліюз клітинміокарда. Одночасного застосування слідуникати.

Бета-адреноблокатори, в т. ч. соталол, та блокаторикальцієвихканалів: підвищується ризик проаритмічних подій, адитивнийвпливнапровідністьAV-вузламожепризвестидо брадикардії та повноїблокади серця.

Інгібітори АПФ і антагоністи ангіотензину II: можуть спричинити гіперкаліємію, що може зменшити зв’язування дигоксину в тканинах та призвести до більш високих сироваткових рівнів дигоксину. Ці препарати можуть погіршувати функцію нирок та внаслідок порушення ниркової екскреції також призводити до підвищення рівня дигоксину в сироватці крові. Одночасне застосуваннякаптоприлубуло пов’язано з підвищенням рівня дигоксину в плазмі, але це може бути клінічно значущим тільки у пацієнтів з порушенням функції нирок або тяжкою застійною серцевою недостатністю.

Застосуваннятелмісартанутакож було пов’язано з підвищенням рівня дигоксину в плазмі крові, тому стан пацієнтів, які отримують цю комбінацію, слід контролювати.

Ніякої клінічно значущої взаємодії не було зареєстровано зіншими інгібіторами АПФ (цілазаприл, еналаприл, імідаприл, лізиноприл, моексиприл, периндоприл, квінаприл, раміприл і трандолаприл) або зіншими антагоністами ангіотензину II(кандесартан, епросартан, ірбесартан, лозартан, валсартан), але все ж буде доцільно контролювати ефекти спільного застосування дигоксину з цими препаратами.

Фенітоїн: внутрішньовенневведенняфенітоїнуне слідзастосовуватидлялікуваннядигоксин-індукованоїаритміїчерез ризикзупинкисерця.

Колхіцин: можливе підвищенняризикурозвиткуміопатії.

Мефлохін: можливе підвищенняризикурозвиткубрадикардії.

Похідні ксантину: препарати кофеїну або теофіліну інколи спричиняють виникнення аритмій.

Аміназин та інші фенотіазинові похідні: дія серцевих глікозидів зменшується.

Антихолінестеразні препарати: посилення брадикардії. За необхідності її можна усунути або послабити введенням атропіну сульфату.

Натрію аденозинотрифосфат: не слід застосовувати одночасно з серцевими глікозидами у великих дозах, оскільки підвищується ризик розвитку побічних реакцій з боку серцево-судинної системи.

Еторикоксиб, кетопрофен, мелоксикам, піроксикамірофекоксибнепідвищуютьрівеньдигоксинувплазмікрові.

Кислоти етилендіамінтетраоцтової динатрієвої солі: спостерігається зниження ефективності та токсичності серцевих глікозидів.

Наркотичні аналгетики: комбінація фентанілу та серцевих глікозидів може спричинити артеріальну гіпотензію.

Напроксен: як представник класу НПЗП, може підвищуватиконцентраціювплазмікровісерцевихглікозидів, атакожможливе загостреннясерцевоїнедостатностіта зниженняфункціїнирок.

Парацетамол: клiнiчне значення цiєї взаємодiї вивчено недостатньо, але є данi про зменшення видiлення нирками серцевих глікозидів пiд впливом парацетамолу.

Гормони щитовидної залози: при їх застосуванні може знадобитися збільшення дози глікозидів гіпотиреоїдним пацієнтам.

Особливості застосування.

При лікуванні дигоксином хворий має перебувати під контролем лікаря. При тривалій терапії оптимальну індивідуальну дозу препарату зазвичай підбирають впродовж 7-10 днів.

У випадках, коли у попередні два тижні пацієнт приймав інші серцеві глікозиди, рекомендується починати лікування дигоксином з менших доз. У разі необхідності застосування строфантину останній призначати не раніше ніж через 24 години після відміни дигоксину.

З особливою обережністюслідзастосовувати препарат:

· пацієнтам літнього віку –тенденціядо зниженняфункціїнирокі низькоїм’язовоїмасиу людейлітнього віку впливаєнафармакокінетикудигоксину: більш високісироваткові рівнідигоксину, подовження періоду напіввиведення, томуіснує підвищений ризик розвитку побічних реакцій, кумулятивного ефекту та імовірність передозування;

· ослабленим пацієнтам, пацієнтам із порушенням функції нирок, пацієнтам з імплантованим кардіостимулятором, оскільки у них токсичні ефекти можуть розвинутися при застосуванні доз, які зазвичай добре переносяться іншими пацієнтами. Порушення функції нирок є найбільш поширеною причиною розвитку глікозидної інтоксикації;

· при супутній фібриляції передсердь та серцевій недостатності;

· пацієнтам із захворюваннями щитовидної залози – при зниженій функції щитовидної залози початкова та підтримуючі дози дигоксину мають бути знижені; при гіпертиреозі існує відносна резистентність до дигоксину, внаслідок чого дози препарату можуть бути збільшені. При проведенні курсу лікування тиреотоксикозу слід знизити дози дигоксину при переведенні тиреотоксикозу у контрольований стан. Змінифункціїщитовидноїзалози можутьвплинутиначутливістьдодигоксинунезалежновідйого концентрації вплазмікрові;

· пацієнтам із синдромом короткої кишки або з синдромом мальабсорбції − внаслідок порушення всмоктування дигоксину можуть знадобитися більш високі дози препарату;

· пацієнтам із тяжкими респіраторними захворюваннями − можлива підвищена чутливість міокарда до глікозидів наперстянки;

· пацієнтамз ураженнями серцево-судинної системи при хворобібері-бері −можлива неадекватнареакціянадигоксин, якщо одночасно не лікувати основнийдефіциттіаміну;

· при гіпокаліємії, гіпомагніємії, гіперкальціємії, гіпернатріємії, гіпотиреозі, гіпоксії, «легеневому» серці − підвищується ризик виникнення дигіталісної інтоксикації, аритмій.

При порушенні електролітного балансу необхідна його корекція. Таким хворим слід уникати застосування дигоксину у високих разових дозах.

У пацієнтів, які отримують діуретики та інгібітори АПФ, або тільки діуретики, відміна дигоксину може призводити до клінічного погіршення.

Кардіоверсія постійним струмом (DCCV) є найефективнішим методом лікування тріпотіння передсердь. Ризик провокації небезпечних аритмій при проведенніDCCVзначно зростає при глікозидній інтоксикації та є пропорційним величині розряду. Пацієнтам, яким планується проведеннякардіоверсії, слід припинити прийом дигоксинуза1-2днідопроцедури, якщоцеможливо. Якщокардіоверсіяобов’язкова, адигоксинужеданий, бажанозастосовувати мінімальнийефективнийрозряд. ПроведенняDCCVбуде недоречним для лікування аритмій, що були спровоковані серцевими глікозидами.

У період лікування дигоксином слід регулярно проводити контроль ЕКГ, функції нирок (концентрація креатиніну сироватки крові), концентрації електролітів (калію, кальцію, магнію) у сироватці крові.

Оскількидигоксинуповільнюєсиноатріальнутаатріовентрикулярну провідність, застосування терапевтичних доз дигоксину може спричинити подовження інтервалуPR і депресію сегментаST на електрокардіограмі.

Прийом дигоксинуможепризвестидо хибнопозитивнихST-TзміннаЕКГ підчаснавантажувальнихтестів. Ціелектрофізіологічніефективідображаютьочікуванийефектпрепарату тане свідчатьпро його токсичність.

Дигоксин підвищує толерантність до фізичного навантаження у пацієнтів із систолічною дисфункцією лівого шлуночка і нормальним синусовим ритмом. Це може бути пов’язано або не пов’язано з поліпшенням гемодинамічного профілю. Проте користь дигоксину для пацієнтів із суправентрикулярними аритміями є найбільш очевидною в стані спокою та менш очевидною при фізичному навантаженні.

Сироваткова концентрація дигоксину може різко зменшуватися в періоди фізичних навантажень внаслідок збільшення його зв’язування в скелетних м’язах без будь-яких пов’язаних з цим змін у клінічній ефективності.

Під час лікування слід обмежити вживання їжі, яка важко перетравлюється, та продуктів, що містять пектини.

ТаблеткиДигоксинумістятьлактозу. Пацієнтамізрідкіснимиспадковимипроблемаминепереносимостігалактози, дефіцитомлактазиабосиндромомглюкозо-галактозноїмальабсорбціїне слідприйматипрепарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Інформація щодо можливості тератогенної дії дигоксину відсутня. Слід враховувати, що дигоксин проникає крізь плаценту та його кліренс у період вагітності подовжується. У період вагітності препарат можна застосовувати під контролем лікаря тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Дигоксин проникає у грудне молоко у кількості, що не впливає негативно на дитину (концентрація дигоксину у грудному молоці становить 0, 6-0, 9 % від концентрації у плазмі крові матері). При застосуванні дигоксину жінкам, які годують груддю, слід контролювати частоту серцевих скорочень у дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

До з’ясування індивідуальної реакції на препарат необхідно утримуватися від керування транспортними засобами або іншими механізмами через можливість виникненняпобічних реакцій з боку нервової системита органів зору.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки ковтати, не розжовуючи, запивати достатньою кількістю води. Рекомендується застосовувати між прийомами їжі.

Дози препарату встановлює лікар індивідуально.

Дорослим та дітям віком від 10 років для швидкої дигіталізації застосовувати 0, 5-1 мг (2-4 таблетки), а потім ─ кожні 6 годин по 0, 25-0, 75 мг протягом 2-3 діб. Після досягнення терапевтичного ефекту застосовувати у підтримуючих дозах 0, 125*-0, 5 мг за 1-2 прийоми на добу.

Для повільної дигіталізації лікування одразу починати з підтримуючих доз 0, 125*-0, 5 мг на добу за 1-2 прийоми. Насичення настає приблизно через 1 тиждень після початку терапії. Максимальна добова доза для дорослих становить 1, 5 мг (6 таблеток).

Дітям віком від 2 років для швидкої дигіталізації Дигоксин застосовувати з розрахунку 0, 03-0, 06 мг/кг маси тіла на добу. Для повільної дигіталізації застосовувати у дозі, яка становить ¼ дози для швидкого насичення.

Максимальна добова доза насичення − 0, 75-1, 5 мг, максимальна добова підтримуюча доза − 0, 125*-0, 5 мг.

Дітям дозанасиченнямаєбутивведеназакількаприйомів: приблизнополовиназагальної дозидаєтьсяяк першадозаі далі − часткисумарноїдози зінтервалом 4-8 годин з оцінкоюклінічної відповідіпередкожною наступноюдозою. Якщоклінічна відповідьпацієнтавимагаєзміни попередньо розрахованої дозинасичення, топідтримуючадозарозраховується, виходячи зфактичноотриманоїдози насичення.

*При необхідності застосування дигоксину в дозі 0, 125 мг слідзастосовувати препарат з можливістю такого дозування.

Пацієнтамзпорушеннямифункціїнирокдозидигоксинунеобхіднознизити, оскількиосновним шляхомвиведенняєнирки.

Пацієнтам літньоговіку, з огляду на вікове зниженняфункціїнирокі низькум’язовумасу, необхідно особливо ретельно підбирати дози, щоб запобігти розвитку токсичних реакцій та передозування.

Діти.

Препарат у даній лікарській формі застосовувати дітям віком від 2 років.

Передозування.

Симптоми глікозидної інтоксикації частіше виникають при сироватковій концентрації дигоксину вище 2, 0 нг/мл (2, 56 нмоль/л), хоча існує значна міжіндивідуальна варіативність. Однак при вирішенні питання про передозування дигоксином враховують не тільки підвищений рівень дигоксину в сироватці крові. Важливими факторами також є клінічний стан пацієнта, сироваткові рівні електролітів, функція щитовидної залози.

Передозування дигоксину при прийомі дози від 10 мг до 15 мг дорослими без серцево-судинних захворювань та від 6 мг до 10 мг дітьми віком від 1 року до 3 років без серцево-судинних захворювань призводило до летального наслідку у половини пацієнтів.

Передозування розвивається поступово, впродовж кількох годин. Серцеві прояви є найбільш частими і серйозними ознаками як гострої, так і хронічної токсичності. Пік серцевих ефектів зазвичай розвивається від 3 до 6 годин після передозування і може тривати впродовж наступних 24 годин або довше. Токсичність дигоксину може призвести до практично будь-якого типу аритмій.

Шлунково-кишкові симптоми дуже поширені при гострій та хронічній інтоксикації та передують серцевим проявам приблизно у половини пацієнтів (за літературними даними).

Неврологічні та візуальні прояви також характерні для гострої і хронічної інтоксикації.

При хронічній токсичності можуть переважати такі неспецифічні екстракардіальні симптоми, як загальне нездужання і слабкість.

Симптоми: серцево-судинна система −аритмії, у тому числі брадикардія, атріовентрикулярна блокада, шлуночкові тахікардії або екстрасистолія, фібриляція шлуночків;

травний тракт −анорексія, нудота, блювання, діарея;

центральна нервова система та органи чуття −головний біль, підвищена втомлюваність, запаморочення, рідко – порушення сприйняття кольорів, зниження гостроти зору, скотома, макро- і мікропсія, дуже рідко – сплутаність свідомості, синкопальні стани.

Найнебезпечнішими симптомами є порушення ритму у зв’язку з ризиком летального наслідку при розвитку шлуночкових аритмій або серцевої блокади з асистолією.

Лікування: промивання шлунка, прийом активованого вугілля, колестиполу або колестираміну. При виникненні аритмії внутрішньовенно краплинно вводити 2-2, 4 гкалію хлориду з 10 ОД інсуліну у 500 мл 5 % розчину глюкози (введення припинити при концентрації калію у сироватці крові в межах 4-5, 5 ммоль/л). Засоби, що містять калій, протипоказані при порушенні передсердно-шлуночкової провідності. При вираженій брадикардії призначати розчин атропіну сульфату. Показана оксигенотерапія. Як дезінтоксикаційний засіб призначають також унітіол, етилендіамінтетраацетат. Терапія симптоматична.

При гіпокаліємії у випадку відсутності повної блокади серця слід вводити препарати калію. При повній блокаді серця проводити електрокардіостимуляцію. При аритміях застосовувати лідокаїн, прокаїнамід, фенітоїн, пропранолол.

При передозуванні дигоксину, яке загрожує життю, показане введення через мембранний фільтр фрагментів овечих антитіл, які зв'язують дигоксин (DigoxinimmuneFab, Digitalis-Antidote BM); 40 мг антидоту зв'язують приблизно 0, 6 мг дигоксину.

При передозуванні дигоксину діаліз та обмінне переливання крові малоефективні.

Побічні реакції.

Система крові та лімфатична система: еозинофілія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз.

Імунна система: реакції гіперчутливості, включаючисвербіж, гіперемію, висип, у т. ч. еритематозний, папульозний, макулопапульозний, везикульозний; кропив’янку, набрякКвінке.

Ендокринна система: дигоксинмаєестрогеннуактивність, тому можливагінекомастіяу чоловіківпритриваломузастосуванні.

Психічні порушення: дезорієнтація, сплутаністьсвідомості, амнезія, депресія, можливігострийпсихоз, марення, зоровіі слуховігалюцинації, особливоу пацієнтів літнього віку, повідомлялося про випадкисудом.

Нервова система: головнийбіль, невралгія, підвищена втомлюваність, слабкість, запаморочення, сонливість, поганісновидіння, неспокій, нервозність, збудження, апатія.

Органи зору: нечіткістьзору, світлобоязнь, ефект ореолу, порушення зорового сприйняття (сприйняття навколишніх предметів у жовтому, рідше – в зеленому, червоному, синьому, коричневому або білому кольорі).

Серцево-судинна система: порушення ритму та провідності (синусова брадикардія, синоатріальнаблокада, монофокальна або мультифокальна екстрасистолія (особливо бігемінія, тригемінія), подовження інтервалуPR, депресія сегментаST, AV-блокада, пароксизмальна передсердна тахікардія, фібриляція шлуночків, шлуночкові аритмії), виникнення або посилення серцевої недостатності. Ці порушення можуть бутираннімиознакаминадмірнихдоздигоксину.

Травний тракт: анорексія, нудота, блювання, абдомінальний біль, діарея, особливо у пацієнтів літнього віку; повідомлялося про порушення вісцерального кровообігу, ішемію та некроз кишечнику.

Побічніреакції дигоксинує дозозалежнимиі зазвичай розвиваються придозах, які перевищуютьті, що необхіднідлядосягненнятерапевтичногоефекту. Дозипрепаратуслід ретельнопідбирати ікоригуватизалежно відклінічногостанупацієнта.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 20 таблеток у блістері, по 2 блістери в пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходженнявиробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.