БІФОК ІС таблетки 200 мг + 10 мг

ТДВ ІНТЕРХІМ

Rp

Форма випуску та дозування

Таблетки, 200 мг + 10 мг

Таблетки, 200 мг + 10 мг

Упаковка

Блістер №10x1

Блістер №10x1

від 65.60 грн

Аналоги

Відповідних аналогів не знайдено

Класифікація

Класифікація еквівалентності

N/A

info

Діюча речовина

ІБУПРОФЕН + КОДЕЇН

Форма товару

Таблетки

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/14315/01/01

Дата останнього оновлення: 19.01.2021

Загальна інформація

  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 30.12.2075
  • Склад: 1 таблетка містить ібупрофену 200 мг (0, 2 г), кодеїну фосфату гемігідрату (у перерахунку на кодеїну основу моногідрат) 10 мг (0, 01 г)
  • Торгівельне найменування: БІФОК® ІС
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Умови зберігання: Збе��ігати в оригінальній упаковці при температурі н�� вище 25 °С.
  • Фармакотерапевтична група: Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен, комбінації.

Упаковка

Блістер №10x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

БІФОК® ІС

(BIFOC ІС)

��клад:

діючі речовини: ібупрофен, кодеїну фосфат гемігідрат;

1таблетка містить ібупрофену 200 мг (0, 2 г), к��деїну фосфату гемігідрату (уперерахунку на кодеїну основу моногідрат) 10 мг (0, 01 г);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, ��рохмаль картопляний, натрію крохмальгліколят (тип А), гіпромелоза (гі��роксипропілметилцелюлоза), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, кальцію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого а��о майже білого кольору, плоскоциліндричної форми з фаскою; на од��ій поверхні таблетки нанесений товарний знак підприємства, на другій по��ерхні таблетки – риска.

Фармакотерапевтична група.

Нес��ероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Похідні пропіонової кислоти. Ібупрофен, комбінації. Код АТХ M01A E51.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ібупрофен – нестероїдний протизапальний засіб, похідне пропіонової кислоти, який чинить аналгезивну, жарознижувальну та протизапальну дію. Механізм дії полягає в інгібуванні синтезу простагландинів – медіатор��в болю, запалення та гіпертермічної реакції. Крім того, ібупрофен зворотно пригнічує агрегацію тромбоцитів.

Екс��ериментальні дані свідчать, що ібупрофен може конкуре��тно пригнічувати ефект низької дози ацетилсаліцилової кислоти на агрегацію ��ромбоцитів при одночасному застосуванні цих лікарських засобів. Деякі дослідження фармакодинаміки показують, що при застосуванні разових доз ібупрофену по 400 мг у межах 8 годин до або у межах 30 хвилин після застосування ацетилсаліцилової кислоти негайного вивільнення (81 мг) спостерігалося зниження впливу аспірину (ацетилсаліцилової кислоти) на утвореннятромбоксану або агрегацію тромбоцитів. Хоча існує невизначеність щодо екстрапо��яції цих даних на клінічну ситуацію, не можна виключити імовірності, що регулярне тривале застосування ібупрофену може зменшити кардіопротекторний ефект низьких доз ацетилсаліцилової кислоти. При несистематичному застосуванні іб��профену такий клінічно значущий ефект вважається малоймовірним.

Кодеїн– о��іоїдний аналгетичний засіб, ефекти якого подібнідо ефектів морфіну, проте зі значно слабшою аналгетичною дією і більш м’яки�� седативним ефектом. Кодеїн є слабким а��алгетиком центральної дії. Кодеїн чинить свою дію, взаємодіючи �� μ-опіоїдними рецепторами, хоча він має з ними низьку спорідненість, знеболювальний ефект кодеїну зумовлений його перетворенням у морфін. Комбінація аналгетика центральної дії з аналгетиком периферичної дії, який має добру переносимість, забезпечуєоптимальний рівень знеболення зі зниженим ризиком розвитку побічних реак��ій. Показано, що кодеїн, особливо у комбінації зіншими аналгетиками, та��ими як парацетамол, ефективний у лікуванні гострого ноцицеп��ивного болю. У невисоких дозах не спричиняє пригнічення дихального центру.

Фармакокінетика.

Ібупрофенпісля прий��му внутрішньошвидко абсорбуєть��я зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у сироватці крові визначається через 45 хвилин після застосування (у разі прийому натще), у разі застосування під час вживання їжі – через 1–2 години після прийому. Ібупрофен метаболізується у печінці, виводиться нирками (90 %) у незміненому стані та у вигляді метаболітів, а також із жовчю. Період напіввиведення – майже1, 8 години, у пацієнтів із захворюваннями печінки та нирок – 1, 8‒3, 5 години. Ібупрофен активно (99 %) зв’язується з білками плазми крові, повільно проникає у синові��льні порожнини, де його концентрація може залишатися високою, у той час як кон��ентрація у плазмі крові знижується. У пацієнтів літнього віку не спостерігається істотних відмінностей у фармакокінетичному профілі.

Кодеїнта його солі швидко всмоктуються зі шлунково-кишково��о тракту. При застосуванні внутрішньо максимальна концентрація кодеїну у плаз��і крові досягається протягом 1 години. Кодеїн завдяки своїй ліпофільності швидко проникає крі��ь гематоенцефалічний бар’єр, накопичує��ься у жировій тканині та меншою мірою – у тканинах з високим рівнем перфузії (легенях, печінці, нирках та сел��зінці). Період напіввиведення з плазми кров�� становить3‒4 години. Співвідношення сили аналгетичного ефекту при пероральн��му застосуванні/внутрішньом’язовому введенні становить приблизно 1 : 1, 5. ��етаболізується О- і N-деметилюванням у печінці з утворенням морфіну та норкодеїну, якімають власну аналгетичну активність. Кодеїн та його метаболіти екскретуються нирками, переважно у вигляді кон’югатів із глюкуроновою кислотою. Більшість продуктів екскреціївиводиться з сечею протягом 6 годин і до 86 % дози виводиться з організму протягом 24 годин. Близько 70 % дози виводиться у вигляді вільного кодеїну, 10 % –у вигляді вільногота кон’югованого морфіну і ще 10 % �� у вигляді вільногоабо кон’югованого норкодеїну. У фекаліях виявляються тільки слідипродуктів екскреції.

Клінічні характеристики.

��оказання.

Для короткочасного лікування гострого, помірного болю, який не купірується іншими аналгетиками, такими як парацетамол, ібупрофен або ацетилсаліцилова кислота (зокрема головний біль, мігрень, ��еріодичний біль, зубний біль, невралгія, ревматичний і м’язовий біль, ��іль у спині).

��ротипоказання.

Під��ищена чутливість до ібупрофену, кодеїну або доінших опіоїдних аналгетиків, або ��о будь-якого з компонентів лікарського засобу.

Реа��ції гіперчутливості (у т. ч. бронхоспазм, бронхіальнаастма, риніт, ангіоневротичний набряк або кропив’янка), які спостерігалися раніше після застосування ібупрофену, ацетилсаліцилової кислоти (аспірину) абоінших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

Вир��зкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки/кровотеча в активній формі або рецидиви в анамнезі (два і більше виражених епі��оди підтвердженої виразкової хвороби чи кровотечі).

Еро��ивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту у фазі загострення, у т. ч. виразковий коліт, пептична виразка, хвор��ба Крона.

Шлу��ково-кишкова кровотеча або перфорація стінки шлунков��-кишкового тракту в анамнезі, пов’язана із застосуванням НПЗЗ.

Цер��броваскулярні або інші активні форми кровотечі.

Пор��шення кровотворення незрозумілої етіології. Г��морагічний діатез або інші розлади згортання крові.

Тяжка серцева недостатність [клас IVза класифікацією NYHA (Нью-Йоркської Асо��іації Кардіологів)] (див. розділ «Особливості застосування»).

Респіраторна депресія, обструктивні ��ахворювання дихальних шляхів, бронхіальна астма (не слід застосовув��ти опіоїди під час астматичного нападу).

Черепно-мозкові травми або стани, що супроводжуються підвищеним внутрішньоче��епним тиском (на додаток до ризику респіраторн��ї депресії та підвищення внутрішньочерепного тиску кодеїн може ч��нити вплив на зіничну реакцію та інші жи��тєво важливі показникипри оцінці неврологічногостатусу).

Стани, при яких інгібування перистальтики слід уникати або при яких розвивається здуття живота.

Ризик паралітичної непрохідності кишечнику, хронічні запори.

Акт��вне запальне захворювання кишечнику.

Тяжка печінкова недостатність.

Тяжка ниркова недостатність.

Тяжка дегідратація, спричинена блюванням, діа��еєю або недостатнім вживанням рідини.

Стан алкогольного сп’яніння.

Одночасне застосування зіншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), зінгібіторами моно��міноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО.

Застосування лікарського засобу протипоказане таким групам пацієнтів:

– дітям віком до 12 років;

– дітям вікомвід 12 до 18 років, яким проводять тонзилек��омію та/або аденоїдектомію задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну;

– дітям віком від 12 до 18 років зі скомпрометованою дихальною функцією;

– жінкам у період вагітн��сті або годування груддю;

– пацієнтам будь-якого віку, якімають ��адшвидкий метаболізм з участю CYP2D6.

��заємодія з іншими лікарськими засобами та інші ви��и взаємодій.

Взаємодії, пов’язані зібупрофеном

Ібупрофен, як і інші НП��З, не слід застосовувати у комбінації з такими лікарськими засобами:

ацетилсаліцилова кислота (аспірин), оскільки це може збільшити ризик виникнення побічних реакцій, крім випадків, коли лікар призначив низькі дози аспірину (не вище 75 мг на добу)(див. р��зділи«Фармакологічні в��астивості», «Особливості застосування»);

інші НПЗЗ, у ��. ч. селективні інгібітори ЦОГ-2: слід уникати одночасного застосування двох або більше НПЗЗ, оскільки це може підвищити ризик побічних ефектів(див. розділ «Особливості застосування»).

Ібупрофенслід засто��овувати з обережністюу комбінації з такими лікарськими засобами:

– кортикостероїди: може підвищуватися ризик утворення виразок та кровотеч у шл��нково-кишковому тракті(див. розділ «Особливості застосування»);

антигіпертензивні засоби(інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензин�� II, блокатори β-адренорецепторів) та ��іуретики: НПЗЗ можуть знижувати терапевтични�� ефект цих лікарських засобів.

У деяких пацієнтів зі скомпрометованою функцією нирок (наприклад, у пацієнтів зізневодненням або у пацієнтів літнього віку зі скомпрометованою функцією нирок)одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензи��у ІІ абоблокаторів β-адренорецепторівта лікарських засобів, що інгібують циклооксигеназу, може спричинити подаль��е погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, щозазвичай має зворотний характер. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. При необхідності тривалого лікування слід провести адекв��тну гідратацію пацієнта та розглянути питання про проведення моніторингу функ��ії нирок на початку комбінованого лікування, а також із певною періодичністю надалі. Діуретики можуть підвищувати ризик нефр��токсичного впливу НПЗЗ. Одночасне застосування калійзберігаючих діуретик��в з ібупрофеномможе призв��сти до гіперкаліємії (рекомендується моніторинг рівня калію уплазмі крові).

пробенецид та сульфінпіразон: можуть затримувати виведення ібупрофену;

антикоагулянти: НПЗЗ можуть посилити терапевтичний ефект таких анти��оагулянтів як варфарин(див. розділ «Особливості застосування»);

антитромбоцитарні засоби та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: може підвищуватися ризик виникнення шлунково-кишкової кров��течі;

серцеві глікози��и: НПЗЗ можуть посилювати порушення серцевої функції, знижувати функцію клубочкової фільтрації нирок та підвищувати рівень глікозидів уплазмі крові;

препарати літію, фенітоїн: існують докази потенційного підвищення рівнів літію та фенітоїну у плазмі крові при одночасному застос��ванні з ібупрофеном.

При правильному застосуванні контроль концентрації літію або фенітоїну у плазмі крові зазвичай не потрібний.

метотрексат: існує імовірність підвищення рівня метотрексату у плазмі крові;

– циклоспорин, такролімус: можливе підвищення ризику нефротоксичності;

міфепристон: НПЗЗ не слід застосовувати раніше, ніж через 8–12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони можуть знизити його ефективність;

зидовудин: відомо про підвищений ризик гематологічної токсичності при су��існому застосуванні зидовудину та НПЗЗ.

Існують докази підвищення ризику розвитку гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованихпацієнтів, які страждають на гемофілію, у разі супутнього лікування з��довудином та ібупрофеном.

антибіотикигрупи хінолонів: за дан��ми досліджень з участю тварин застосування НПЗЗ може п��двищувати ризик розвитку судом, пов’язаний із застосуванням антибіотик��в групи хінолонів, отже, пацієнти, які приймають НПЗЗ у комбінації з хінолонами, можуть мати підвищений ризик розвитку судом;

пероральні гіпоглікемічні засоби: можливе інгібування метаболізму преп��ратів сульфонілсечовини, збільшення періоду напіввиведення, існує підвищени�� ризик розвитку гіпоглікемії; необхідний контроль рівн�� глюкози у крові;

інгібітори цитохрома CYP2C9, такі як вориконазол або флуконазол: можливе посилення дії ібупрофену.

Взаємодії, пов’язані зкодеїном

Інгібітори моноаміноксидази (МАО): може виникнути пригніче��ня або збудження центральної нервової системи (ЦНС) при застосуванні кодеїну у комбінації з інгібіторамиMAO або протягом 2 тижнів післяприпинення їх застосування.

Моклобемід: при застосуванні з кодеїном існує ризик розвитку гіпертензивного кризу.

Гідроксизин: одночасне застосування гідроксизин�� (анксіолітичного засобу) з кодеїном може призвести до посилення аналгетично�� дії, а також до посилення седативного, гіпотензивного ефектів та пригнічувального впливу на ЦНС.

Лікарські засоби, що пригнічують ЦНС: пригнічувальна дія кодеїну на ЦНС посилюється депресантами ЦНС, такими як алкоголь, анестетики, снодійні та седативні лікарські засоби, антигістамінні лікарс��кі засоби із седативними властивостями, трициклічні антидепресанти та антипсихотики (у т. ч. фенотіазини).

Діуретики та антигіпертензивні засо��и: гіпотензивна дія діуретиків та анти��іпертензивних засобів може посилюватися при супутньому застосуванні з опіоїдними аналгетиками.

Хінідин: хінідин може блокувати аналгетичну ��ію кодеїну.

Мексилетин: кодеїн може сповільнювати абсорбціюмексилетину, що призводить до зниження його антиаритмічної дії.

Серцеві глікозиди: при застосуванні кодеїну у великих дозах дія серцевих глі��озидів (дигоксин та інші) може посилюватися.

Протидіарейні та антиперистальтичнізасоби: одночасне застосування кодеїну з протидіарейни��и та антиперистальтичними засобами, такими як лоперамід та каолін, може підвищити ризик виникнення тяжкого запору.

Антимускаринові лікарські засоби: супутнє застосування кодеїну з антимускариновими лікарськими засобами або лікарськими за��обами з антимускариновою дією, у т. ч. з атропіном та деякими антидепресантами, може підвищити ризик тяжкого запору, що може призвести до паралітичної кишкової непрохідності та/або до затримки сечо��ипускання.

Нервово-м’язові блокатори: можливе посилення пригнічення дихання.

Метоклопрамід, цизаприд, домперидон: кодеїн може антагонізувати вплив ци��априду, метоклопраміду та домперидону на шлунково-кишкову діяльні��ть.

Циметидин пригнічує метаболізм опіоїдних аналгетиків, що призводить до підвищення їх концентрації у плазмі крові.

Опіоїдні антагоні��ти (наприклад, бупренорфін, налоксон, налтрексон): застосування кодеїну у комбінації �� опіоїдними антагоністами може прискорити розвиток синдрому відміни.

Налоксон антагонізує аналгетичну дію опіоїдних аналгетиків, а також їх пригнічувальний ��плив на ЦНС та дихальну діяльність.

Налтрексонблокує терапевтичний ефект опіоїдів.

Ненаркотичні аналгетики: посилення аналгетичної дії.

Хлорамфенікол: мож��иве підвищення концентрації кодеїну у плазмі крові через інгібування його метаболізму.

Ципрофлоксацин: слід уникати премедикації опіоїдами, оскільк�� вони знижують концентрацію ципрофлоксацину у плазмі крові.

Ритонавір: мож��иве підвищення рівня опіоїдних аналгетиків (зокрема кодеїну) у плазмі крові.

Вплив на інструментальні дослідження. Опіоїдні аналгетики впливають на результати лабораторних досліджень, у т. ч. на рівеньбілірубіну, на активність амілази, ліпази, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, аланінамінотрансферази (АЛТ) та аспартатамінотрансферази (АСТ) у плазмі ��рові. Застосування опіоїдів може перешкод��ати дослідженню евакуації вмісту шлунка, оскільки вони затримують випорожнення шлунка, а також гепатобіліарній візуалізації при застосуванні Technetium Tc 99m Disofenin, оскільки опіоїдна терапія може спричинити звуження сфінктера Одді та підвищення тиску у жовчовивідних шляхах.

��собливості застосування.

Мін��мізувати потенційний ризик розвитку побічних реакцій можна шляхом застосування найнижчої ефективної дози лікарського засобу, необхідної для лікування, протягом найкоротшого періоду часу.

Пацієнти літнього віку мають підвищен��й ризик виникненняпобічних реакцій при застосуванні НПЗЗ, особливо у вигляді шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, які можуть мати летальні наслідки (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Через одночасне вживання алкоголю поб��чні реакції, пов’язані з застосуванням НПЗЗ, особливо з боку шлунково-кишкового тракту або ЦНС, можуть посилюватися.

Вплив на органи дихання.

У пацієнтів з бронхіал��ною астмою або алергічними захворюваннями, або з такими захворюваннями в анамнезі може виникнути бронхоспазм.

Вплив на серцево-судинну та цереброваскулярну систему.

Пацієнтам з артеріальною гіпертензією та/або серцевою недостатністю в анамнезі слід з обережністю починати лікування (необхідна консультація лікаря), оскільк�� при терапії ібупрофеном, як і іншими НПЗЗ, повідомляли про випадки затримки р��дини, розвиток артеріальної гіпертензії та набряків.

Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, щ��застосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 ��г на добу)та при довготривалому лікуванні, можебути пов’язане знезначнимпідвищення�� ризикуартеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт). У цілому дані епідеміологічних досліджень не вказуютьна те, що низькі дози ібупрофену (наприклад, ≤1200 мг на добу)пов’язані з ��ідвищеним ризикомрозвитку інфаркту міокарда.

Пацієнтам з неконтрольованою артеріальною гіпертензією, застійноюсерцевою недостатністю (клас ІІІІІ за класифікацію NYHA), діагностованою ішемічною хворобою серця, захворюванням�� периферичних артерій та/або цереброваскулярними захворюваннями лік��вання ібупрофеном може призначати лікар тільки післяретельної оцінки клінічної картини. Не слід застосовувати високі дози (2400 мг на добу).

Пацієнтам з вираженимифакторами ризику серцево-судинних ускладнень (такими як а��теріальна гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння) призначати три��але лікування НПЗЗ, особливо якщо потрібні високі дози ібупрофену (2400 мг надобу), слід лишепісля ретельноїоцінки співвідношеннякористь/ризик.

Вплив на шлунково-кишковий тракт

НПЗЗ слід з обережніст�� застосовувати пацієнтаміз захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки ці стани можуть загострюватися (див. розділ «Побічні реакції»).

Слід дотримуватись обережності при лікуванні пацієнтів, які одночасно отримують лікарські засоби, що можуть підвищити ризик гастротоксичності, виразки або кровотеч��, такі як оральні кортикостероїди, антикоагулянти (наприклад, варфарин), селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)або антитромбоцитарні засоби (наприклад, ацетилсаліцилова кислота) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобам�� та інші види взаємодій»).

Існують повідомлення про випадки шлунково-кишкової кровотечі, виразки абоперфорації, потенційно летальні, які виникали на будь-якому етапі лікування Н��ЗЗ незалежно від наявності попереджувальних симптомів або наявності тяжких розладів з боку шлунково-кишков��го тракту в анамнезі (включаючи виразков��й коліт, хворобу Крона).

Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації підвищується при збільшенні ��оз НПЗЗ, у разі наявності виразкової хвороби в анамнезі, особливо ускладненоїкровотечею або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), та у пацієнтів літнього віку. Цим пацієнтам слід почи��ати лікування з найнижчої дози. Слід розглянути доцільність комбінованої терапії протективними лікарськими засобами (наприклад, мізопростолом або і��гібіторами протонної помпи) для таких пацієнтів, а також для пацієнтів, які пот��ебують тривалого застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати ризик виникнення побічних р��акцій з боку шлунково-кишкового тракту.

Пац��єнтам з наявністю шлунково-кишкової токсичностів анамнезі, особливо пацієнтам літнього віку, слід повідомляти про будь-які незвичайні симптоми з боку шлунково-кишкового тракту (особливо про ��лунково-кишкову кровотечу), зокрема на початку лікування.

У разі шлунково-кишков��ї кровотечі або виразки у пацієнтів, які отримують ібупрофен, лікування слід негайно припинити.

Вплив на печінку

Порушення функції печінки. Необхідно дотримуватис�� обережності при лікуванні пацієнтів із порушеннями функції печінки (див. розділи «Протипо��азання», «Побічні реакції»).

Вплив на нирки

Тривалий прийом НПЗЗ може призвести додозозалежного зниження синтезу простагландинів та провокувати розвитокниркової недостатності. Високий ризик р��звитку ниркової недостатності мають пацієнти з порушеннями функції нирок, серцевими порушеннями, порушеннями функції печінк��, пацієнти, які приймають діуретики, і пацієнти літнього віку. У таких пацієнті�� необхідно контролювати функцію нирок.

У дітей зі зневодненням існу�� ризик розвитку порушення функції нирок(див. розділи «Протипоказання», «Побічні реакції»).

Вплив на шкіру та підшкірну клітковину

Тяжкі шкірні реакції

Повідомляли про рідкісні серйозні реакції з боку шкіри, що можуть призвести до летального наслідку, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса−Джонсона та токсичний епідермальний некроліз, пов’язані з застосуванням НПЗЗ (див. розділ «Побічні реакції»). Високий ризик виникнення цих реакцій на початку терапії. Початок реакції виникає у більшості випадків протягом першого місяця лікування. Такожповідомляли про випадок гострого генералізованого екзантемального пусту��ьозу, що виник після застосування лікарських засобів, які містять ібупрофен.

Слід припинити застосування лікарського засобу при появі перших ознак та симптомів уражень шкіри, таких як шкірні висипання, ураження слизової або будь-які інші ознаки гіперч��тливості.

У виняткових випадках вітряна віспа може спричинити тяжкі інфекційні ускладнення з боку шкіри та м���яких тканин. На цей час не можна виключати вплив НПЗЗ на погіршення перебігу цих інфекцій, тому рекомендується уникати застосування ібупрофену у випад��у вітряної віспи.

Системний червоний вовчак і змішані захворювання сполучної тканини

З обережністю слід зас��осовувати ібупрофен при системному червоному вовчаку та змішани�� захворюваннях сполучної тканини через підвищений ризик виникнення асептичногоменінгіту (див. розділ «Побічні реакції»).

Вплив на фертильність у жінок

Існують обмежені дані, що лікарські засоби, які пригнічують синтез циклооксигенази/��ростагландинів, можутьспричинити порушення жіночоїфертильностічерез впли��на овуляцію. Цей вплив може бути усуненошляхом припинення застосування ібупрофену.

Три��але застосування ібупрофену (у добовій дозі 2400 мг при тривалості лікування понад 10 днів) не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти, через можливе порушення жіночої фертильності. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, цей лікарський засіб застосовувати не слід.

Порушення метаболізму порфірину

Слід дотримуватися обережності пацієнтам з вродженим розладом метаболізму порфірину (наприклад, гострою переміжноюпорфірією).

Алергічні реакції

Слід дотримуватися обережності пацієнтам, які мають алергічні реакції на інші речовини, оскільки у таких пацієнті�� також існує підвищений ризик розвитку реакцій гіперчутливості при застосуванні ібупрофену.

Хірургічні втручання.

Слід дотримуватися обережності у разі застосування ібупрофену безпосередньо після обширних хірургічних втручань.

Інші НПЗЗ

Слід уникати одночасного застосуванняібупрофену з іншими НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через підвищення ризику розвитку побічних реакцій(див. розділи «Протипоказання», «Вза��модія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Застосування лікарського засобу Біфок® ІС у комбінації з іншими лікарськими засобами, які містятькодеїн, протипоказане.

Застосування кодеїну потребує регулярної оцінки ліка��ем співвідношення користь/ризик.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієн��ам з артеріальною гіпотензією, гіпотиреозом, недостатністю наднирковихзалоз(наприклад, хворобою Аддісона), гострим абдомінальним ��индромом (див. розділ «Протипоказання»), міастенієюgravis, зі зниженою функцією печінки (через можливе виникнення коми)або нирок (див. розділ «Протипоказання»), судомами або виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки в анамнезі (див. розділ «Протипоказання»), пацієнтам у шоковомустані, пацієнтам, які нещодавно перенесли хірургічні втручання на органах шлунково-кишкового тракту(через можливе зниження моторики шлу��ково-кишкового тракту) або на сечовивідних шляхах (такі пацієнти більшсхильні до затримки сечовипускання, спричиненої безпосередньо спазмом уретрального сфінктера та запором внасл��док застосування кодеїну), пацієнтам із наявністю в анамнезі зл��вживання лікарськими засобами. Кодеїн слід застосовувати з обережністю при феохромоцитомі (опіоїди можуть стимулювати вивільнення катехоламінів шляхом індукції вивільнення ендогенного гістаміну), пацієн��ам літнього віку та ослабленим пацієнтам, оскільки в��ни можуть бути більш чутливими до пригнічувального впливу кодеїну на диха��ьну діяльність. У пацієнтів літнього віку метаболізм та елімінація опіоїдних аналгетиків може відбуватися повільніше, ніж у дорослих п��цієнтів молодшого віку, тому може бути доцільним зниження дози кодеїну. Слід зменшити дозу лікарського засобу пацієнтам з гіпертро��ією передміхурової залози, запальними захворюваннями кишечнику (кодеїн знижує перистальтику, підвищує тонус та сегментацію кишечнику та може підвищува��и тиск у товстій кишці) (див. розділ «Протипоказання»), стриктурою уретри, па��ієнтам літнього вікуіз п��рушеннями функції печінки та/або нирок(див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнтам із захворюваннями жовчови��ідних шляхів(зокрема з жовчокам’яною хворобою) слід уникати застосування опіоїдних аналгетиків або застосовувати їх у комбінації зі спазмолітиками.

Застосування петидину і, можливо, інших опіоїдних аналгетиків пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, може бути по��’язане з дуже тяжкими реакціями, іноді з летальним наслідком. Якщо застос��вання кодеїну пацієнтам, які приймають інгібітори MAO, є життєво необхідним, слід припинити застосування інгібіторів МАО за 2 тижні до початку лікування кодеїном (див. розділи «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лік��рськими засобами та інші види взаємодій»).

У період застосування лікарського з��собу слід утримуватися від прийому алкоголю.

Тривале регулярне безконтрольне застосування кодеїну може призвести до розвитку фізичної та психологічної зале��ності (адикції) та до розвитку симптомів синдрому відміни, таких як ста�� неспокою та дратівливість, після припинення прийому кодеїну.

Метаболізм з участю CYP2D6

Кодеїн перетворюється на його активний метаболіт – морфін – у печінці з участю ферменту CYP2D6. Якщо пацієнт має дефіц��т цього ферменту або якщо у пацієнта CYP2D6 повністю відсутній, адекватний знеболювальний ефект не буде отриманий. За оцінками до 7 % кавказького населення можуть мати дефіцитCYP2D6. Однак, в екстенсивних або ультрашвидких метаболізаторів з участю CYP2D6 існує пі��вищений ризик розвитку побічних ефектів – симптомів опіоїдної токсичності – навіть при застосуванні звичайних доз. У таких паці��нтів перетворення кодеїну у морфін швидко призводить до встановлення більш високого рівня морфіну у сироватці крові, ніж очікувалося.

Загальні симптоми опіоїдної токсичності: сплутаність свідомості, сонливість, поверхневе дихання, звужені зіниці, нудота, блювання, запор, відсутність апетиту. У в��жких випадках можливі симптоми циркуляторної та дихальної депресії, якіможуть бути небезпечними і, дуже рідко, летальними.

Дані про поширеність у��ьтрашвидких метаболізаторів з участю CYP2D6 у різних популяціях наведені нижче:

Популяція

Поширення, %

Африканці/ефіопи

29

Афроамериканці

3, 4–6, 5

Монголоїди

1, 2–2

Кавказці

3, 6–6, 5

Греки

6

Угорці

1, 9

Північні європейці

1–2

Післяопераційне засто��ування дітям

В опублікованій літературі є повідомлення про те, що застосування кодеїну дітям після тонзилектомії та/або аденоїдектомії задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну зрідка призводило до життєво небезпечних побічних явищ, у т. ч. з летальним наслідком (див. розділ «Протипоказання»). Усі діти отрим��вали дози кодеїну у відповідному діапазоні доз; однак є свідчення того, що ці діти були або ультрашвидкими, або екстенсивними метаболізаторами кодеїну.

Діти зі скомпрометованою дихальною функцією

Застосування кодеїну протипоказано дітям, у яких дихальна функція може бути скомпрометована нервово-м’язовими порушеннями, важкими серцевими або респіраторними за��ворюваннями, інфекціями верхніх дихальних шляхів або легенів, мультитравмами або обширними хірургічними втручаннями. Ці фактори можуть посилити ��имптоми токсичності морфіну.

Опіоїдні аналгетики знижують слиновиділення, що може спричинити розвиток карієсу та кандидамікозу слизо��ої оболонки ротової порожнини.

НПЗЗ можуть маскувати симптоми інфекц��й та пропасниці.

Не слід застосовувати лікарський засіб протягом більше3-х діб ��ез консультації з лікарем.

При довготривалому застосуванні знеболювальних засобів у високих дозах може виникнути головний біль, який не можна лікувати шляхом підвищення дози лікарського засобу.

Тривале застосування лікарського засобу для лікування головного болю може призвести до його посилення.

Тривале та безконтрольне застосування знеболюваль��их засобів, особливо поєднання різних знеболювальних діючих речовин, може призводити до хронічного ураження нирок із ризиком виникнення ниркової недостатності (аналгетична нефропатія).

У разі тривалого застосування лікарсь��ого засобу необхідно регулярно перевіряти показники функції печінки, нирок, а такожморфологічний склад крові.

Припинення лі��ування слід проводити поступово у пацієнтів, які мож��ть мати фізичну залежність, щоб уникнути прискорення розвитку симптомівсиндрому відміни.

Не перевищувати за��начених доз.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Період вагітн��сті

Застосування лікарсько��о засобу у період вагітності протипоказане.

Пригнічення синтезу простаг��андинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток е��бріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень вказуютьна підвищення р��зику викидня, розвитку вроджених вад серця та гастрошизису після застосування інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термі��ах вагітності. Абсолютний ризик серцево-судинних вад збільшувався з менш ніж 1 % до приблизно 1, 5 %. Вважа��ться, що ризик підвищується зі збільшенням дози та тривалості терапії. При застосуванні ібупрофену протягом ІІІ триместру вагітності існує підвищений ризик передчасного закриття артеріальної протоки у плода з можлив��ю персистуючою легеневою гіпертензією. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводило до збільшення випадків перед-та післяімплантаційних викиднів та летальності ембріонів/плодів. Крім того, повідомляли про підвищену частоту різних вад розвитку, включаючи вади з боку серцево-судинної системи, у тварин, які отримували інгібітори синтезу прост��гландинів у період органогенезу.

Можлива затримка пологів та пролонгування їх тривалості з підвищенням ризику кровоте��і як у матері, так і у дитини.

Повідом��яли про можливийзв’язок між виникненням у немовлят вад дихальної системи та серця і застосуванням кодеїну протягом І триместру вагітності.

Регуляр��е застосування кодеїну у період вагітності може спри��инити розвиток фізичної залежності у плода, що призводить до симптомів абстиненції у новонародженого.

Застосування кодеїну під час пологів може пригнічувати дихання у новонародженого. Застосування опіоїдниханалгетиків може призвести до шлункового стазу під час пологів, п��двищення ризику аспіраційної пневмонії у матері.

Період годування груддю

Застосування ��ікарського засобу у період годування груддю протипоказане.

У деяких дослідженнях ібупрофен було виявлено у грудному молоці у дуже низькій концентрації, тому малоймовірно, що він може негативно вплинути на немовля, яке годують груддю.

При застосуванні у звичайних терапевтичних дозах кодеїн і його активний метаболіт можуть бути присутніми у грудному молоці у дуже низьких концентраціях, що навряд чи може чинити негативний вплив на немовля. Однак, якщо пацієнтка має надшвидкий метаболізмз участю CYP2D6, у грудному молоці можуть встановлюватися більш вис��кі рівні морфіну, у дуже рідкісних випад��ах це може спричинити потенційно летальні симптоми опіоїдної токсичності у немовляти.

Здатність впливати на швидкість реак��ії при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Під час лікування препара��ом слід утримуватися від керування автотранспортом або іншими ме��анізмами через можливість виникнення таких ефектів як запаморочення, сонливість, седація, дезорієнтація, сплутаність свідомості; рідко можливі галюцинації,

нечіткий зір або двоїння �� очах, ортостатична гіпоте��зія абосудоми. Ефекти алкоголю посилюються опіоїдними ��налгетиками.

��посіб застосування та дози.

Для перорального прийому. Таблетки необхідно запивати водою.

Дорослі та діти ві��ом від 12 років

Рекомендована доз�� лікарського засобу становить 1–2 таблетки кожні 4–6 годин.

Діти віком до 12 років

Застосування прот��показане (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Діти»).

Пацієнти літнього віку

Пацієнтам літньог�� віку коригувати дозу непотрібно, крім пацієнтів, які мають порушення функції нирок або печінки; у цьому випадку необхідний індивідуальний підбір дози.

Не застосовувати більше 6 таблеток протягом 24 годин. Мінімальний інтервал часу міжприйомами препарату – 4 години. Максимальна добова доза ібупрофену становить 1200 м�� (еквівалентно 6 таблеткам лікарського засобу).

Тільки для короткотривалого застосування. Лікарський засіб слід застосовувати у мінімальній ефективній дозі протягом найкоротшого пе��іоду часу, необхідного для полегшення симптомів, але тривалість лікування не повинна перевищувати 3-х діб. У разі необхідності застосування лікарського засобу прот��гом більше 3-х діб або якщо симптоми не зни��ають або погіршуються, слід звернутися до лікаря.

Діти.

Застосування ліка��ського засобу дітям віком до 12 років протипоказане, оскільки існує ризикрозвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій через варіабельний та непередбачув��ний шлях перетворення кодеїну у морфін у пацієнтів цієї вікової групи (див. розділ «Протипоказання»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 років, яким проводять тонзилектомію та/або ��деноїдектомію задля запобігання виникнення обструктивного апное під час сну, через ризик розвитку серйозних і небезпечних для життя побічних реакцій (��ив. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 роківзі скомпрометованою дихальною функцієючерез ризик розвитку с��рйозних і небезпечних для життя побічних реакцій

(див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»)

.

Кодеїн не застосовувати дітям віком від 12 до 18 років, якімаю��ь надшвидкий метаболізм з участю CYP2D6 (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

��ередозування.

Передозування посилюється при одночасному прийомі алк��голю та психотропних засобів. Застосування ліка��ського засобу у дозі, яка перевищує рекомендовану, або застосуван��я лікарського засобу протягом тривалого часу може призвести до фізичної або псих��логічної залежності та до виникнення стану неспокою і дратівливості після припинення лікування.

Симптоми передозування ібупрофену. Застосування ібупрофену дітям у дозі понад 400 мг/кг може спричинити появу симптомів передозування. У дорослих ефект «доза – реакція» менш виражений. Період напіввиведення при передозуванністановить 1, 5–3 години.

У більшості пацієнтів застосування клінічно значущої кількості НПЗЗ спричи��яло лише нудоту, блювання, біль в епігастральній ділянці або рідше – діар��ю. Також можуть виникати шум у вухах, головний біль, запаморочення та шлунково-кишкова кровотеча. При більш тяжкому отруєнні спостерігаються токсичні ураження ЦНС, які проявляються у вигляді сонливості, ністагму, порушення зору, іноді у вигляді психоемоційного збудження та дезорієнтації або коми. Інколи у па��ієнтів розвиваються судоми. При тяжкому отруєнні можуть виникати гіперк��ліємія з порушенням серцевого ��итму, метаболічний аци��оз та пролонгація протромбінового часу/збільшення значення міжнародного н��рмалізованого відношення (МНВ), імовірно, через вплив на фактори згортан��я крові, що циркулюють у кров’яному руслі. Може виникнути гостра ниркова нед��статність, ураження печінки, артеріальна гіпотензія, підвищення температури тіла, дихальна недостат��ість та ціаноз. У хворих на бронхіальну астму можливе загостренн�� перебігу астми. Після тривалого лікування спорадично можуть спостерігатися гемолітична анемія, гран��лоцитопенія та тромбоцитопенія.

Лікування. У випадках передозування ібупрофену немає антидотуі специфічного лікування. Лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим, а також включати забезпечення прохідності дихальних шляхів та моніторингжиттєво важливих функцій з вимірюванням артеріального тиску, викон��нням ЕКГ, а також інтерпретації симптомів, що вказують на можливу шлунко��о-кишкову кровотечу, появу метаболічного ацидозу та порушень з бокуЦНС. Рекомендовано пероральне застосування активованого вугілля або промивання шлунка протягом 1 години після застосування потенційно токсичної дози ібупрофену. Якщо ібупрофен вже абсорбувався у шлунково-кишковому тракті, можна вводитилужні речовини для пришвидшення виведення кислотного ібупрофену з сечею. При частих або тривалих судомах слід вводити внутрішньовенно діазепам або ло��азепам. У разі бронхіальної астми слід застосовувати бронходилататори.

Симптоми передозування кодеїну. Тяжка депресія ЦНС, зокрема пригнічення дихання, може розвинутисяу разі супутнього застосування інших засобів із седативною дією (у т. ч. алкоголю) або значного перевищення дози. Клінічною тріадою передозування опіоїдів вважається кома, точкові зіниці та респіраторна деп��есія (може спричинити ціаноз) з наступним розширенням зіниць при розвитку гіпоксії. Інші симптоми передозування опіоїдів: сухість у роті, ��удота, блювання, почервоніння обличчя, нервозність або стан несп��кою, седація або психоемоційне збудження, галюц��нації, сплутаність свідомості, втрата свідомості, судоми (особливо у дітей), тяжке запаморочення, виражена сонливість, артеріальна гіпоте��зія та тахікардія (можливі, але малоймовірні), брадикардія, недостатність кровообігу, сповільнене або утруднене дихання, виражена слабкість, гіпотермія, підвищена пітливість. Можливе виникнення задишки, апное, колапсу, затримки сечовиділення; рідко – набряк легень; можуть спостерігатися ознаки вивільнення гістаміну. При передозува��ні опіоїдів повідомляли про випадки розвитку рабдом��олізу, який прогресував до ниркової недостатності.

Лікування: загальні симптоматичні та підтримувальні заходи, включаючи заходидля підтримки дихального центру та моніторинг вітальних показників до стабілізації стану. Рекомендовано промивання шлунка. Прийом активованого вугілля є доцільним, якщо минуло не більше 1 години з моменту прийому кодеїну дорослим у дозі, що перевищує 350 мг, дитиною – у дозі, що перевищує 5 мг/кг маси тіла. При виникненні тяжкої депресії ЦНС слід застосуватизасобиштучної підтримкидихання, кисень та парентерально ввести налоксон. Налоксон є конкуруючим антагоністом та має короткий період напіввиведення, таким чином може бути необхідним повторне застосування високих доз для пацієнтів із тяжким отруєнням. Слід спостерігати за станом пацієнта протягом щонайменше 4 годин після введення налоксону або 8 годин у випадках застосування препарату налоксону з пролонгованою дією. Слід контролювати рівень електролітів.

��обічні реакції.

Тривале застосування лікарського засобу для лік��вання головного болю може призводити до його посилення.

Побічні реакції, пов’язані з застосуванням ібуп��офену, які включено до нижченаведеного переліку побічних реакцій, є побічними р��акціями, що спостерігалися при короткот��ивалому лікуванні ібупрофеном у дозах, які не перевищували 1200 мг на добу. При довготрив��лому застосуванні ібупрофену для лікування х��онічних захворювань можуть виникати додаткові побічні реакції.

При застосуванні ібупрофену найчастіше спостерігалися побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту. Побічні реакції мають дозозалежний характер, зокрема, ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі залежить ві�� застосовуваних доз та тривалості лікування.

Побічні реакції, пов’язані з застосув��нням ібупрофену та кодеїну, класифіковано за системами органів та частотою. Частота визначається наступним чином: дуже часто (≥1/10), часто (≥1/100 – < 1/10), нечасто (≥1/1000 – < 1/100), рідко (≥1/10000 – < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (неможливо оцінити частоту за наявними даними).

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості1, які включають: нечасто – кропив’янку, свербіж, дуже рідко – тяжкі реакціїгіперчутливості, симптоми яких можуть включати набряк обличчя, язика та гортані, задишку, тахікардію, артеріальну гіпотензію (анафілаксія, ангіоневротичний набряк або тяжкий шок); макулопапульозний висип розглядається як симптом синдрому гіперчутливості, пов’язаний з пероральним застосуванням кодеїну; проп��сниця, спленомегалія, лімфаденопатія.

З боку психіки: частота невідома – депресія, галюцинації, сплутаність свідомості, залежність, емоційна лабільність, стан неспокою, кош��арні сновидіння; почуття тривоги, нервозність, дратівливіс��ь, ейфорія, дисфорія, розвиток толерантності.

З боку нервової си��теми: нечасто – го��овний біль, дуже рідко – асептичний менінгіт2; частота невідома – запаморочення, сонливість, судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску, дискінезія; безсоння, психомоторне збудження, парестезії.

З боку органів зору: частота невідома – нечіткість зору, двоїння в ��чах; порушення зору, неврит ��орового нерва, токсичне ураження зорового нерва, скотома, сухість та подразнення очей, набряк кон’юнктиви та повік алергічного ґенезу, зву��ення зіниць, світлочутливість.

З боку органів слуху та лабіринту: частота невідома – вертиго; зниження слуху, дзвін або ш��м у вухах.

З боку серцево-судинної системи: частота невідома – серцева недостатність, набряки, брадикардія, пал��пітація3, артеріальна гіпертензія, ортостатична гіпотензія3; артеріальний тромбоз (інфаркт міокарда або інсульт), артеріальна гіпотензія (при застосуванні високих доз), тахікардія, васкуліт, гіперемія шкіри обличчя.

З боку системи крові та лімфатичної системи: ��уже рідко–гемопоетичні порушення4 (у т. ч. анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія, агранулоцитоз).

З боку дихальни�� шляхів та органів середостіння: частота невідома – реактивність диха��ьних шляхів (включаючи бронхіальну астму, бронхоспазм або задишку), пригнічення ди��ання, пригнічення кашлю; алергічний рин��т.

З боку шлунково-кишково��о тракту: нечасто – бі��ь у животі, нудота, диспепсія, рідко – діарея, метеоризм, запор, блювання, дуже рідко – виразкова хвороба шлунка т�� дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкова перфорація або шлунков��-кишкова кровотеча, мелена, блювання кров’ю, які можуть у деяких випадках при��вести до летального наслідку (особливо у пацієнтів літнього віку), виразковий стоматит, гастрит, загострення коліту і хвороби Крона (див. розділ «Протипоказан��я»), частота невідома –сухість слизової оболонк�� ротової порожнини; езофа��іт, спазми шлунка, печія, панкреатит, дуоденіт, формування кишкових діафрагмоподібних стриктур.

З боку гепатобіліарної ��истеми: дуже рідко – порушення функції печінки, частота невідома – печінковаколіка; гепатит, жовтяниця, особли��о при довготривалому застосуванні; спазм жовчовивідних шляхів, який можебути пов’язаний зі зміною рівнів печінкових ферментів.

Порушення метаболізму та харчової поведінки: частота невідома – зниже��ня апетиту.

З боку ендокринної системи: гіперглі��емія.

З боку сечовидільної си��теми: дуже рідко – гостра ниркова недостатність, включаю��ипапілярний некроз5, частота невідома – уретральна коліка, дизурія; нефро��оксичність (включаючи інтерстиціальний нефрит та нефротичний синдром), алергічний нефрит, гломерулонефрит, цистит, олігурія, поліу��ія, гематурія, гіпернатріємія, утруднене сечовипускання, затримка сечі.

З боку репродуктивної системи: зменшення лібідо та потенції, статевадисфункція, еректильна дисфункція.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – рі��нішкірні висипи, дуже рідко – тяжкі форми шкірних реакці��, такі як бульозні реакції, включаючи синдром Стівенса–Джонсона, мультиформну еритему, токсичний епідермал��ний некроліз, частота невідома – почервоніння обличчя, медикаментозно зумовлена реакц��я, що супроводжується еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром); гострий генералізований екзантематоз��ий пустульоз; алопеція, фоточутливість.

З боку кістково-м’язової системи: частота невідома – ригідність м’язів; неконтрольовані м’язові рухи.

Загальні порушення: частота невід��ма – гіпотермія, підвищене потовиділення, дратівливість, підвищена втомлюваність, відчуттянездужання.

Лабораторні дослідження: дуже рідко – зниження рівня гемоглобіну.

1До ��еакцій гіперчутливості можуть належати: (а) неспецифічні алергічні реакції та анафілаксія, (б) реактивність дихальних шляхів, включаючи бронхіальну астму, загострення бронхіальної астми, б��онхоспазм та задишку або (в) різні форми шкірних реакцій, включаючи свербіж, кропив’янку, пурпуру, ангіоневротичний набряк та рідше – ексфоліативні та бульозні дерматози (включаючи токсичний епідермальний некроліз, мульт��формну еритему).

2 Дуже рідко повідомляли про поодинокі випадки. Механізм патогенезу НПЗЗ-індукованого асепти��ного менінгіту повністю не з’ясований. Проте наявні дані щодо асептичного менінгіту, пов’язаного із застосуванням НПЗЗ, вказ��ють на реакцію гіперчутливості (через часовий зв’язок із застосуванням лікарського засобу та зникнення симптомів після відміни лікарського засобу). Під час лікування ібупрофеном у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями(такими як системний червоний вовчак, змішане захворювання сполучної тканини) зареєстровано поодинокі випадки виникнення симптомів асептичного менінгіту (таких як ригідність потиличних м’язів, головний біль, нудота, блювання, ��ропасниця або дезорієнтація) (див. розділ «Особливості застосування»).

3Випадки побічнихреакцій пов’язані з застосуванням НПЗЗ. Клінічні дослідження та епідеміологічні дані свідчать про те, щозастосування ібупрофену, особливо у високих дозах (2400 мг на добу)та при довготривалому лікуванні, можебути пов’язане знезначнимпідвищення�� ризикуартеріальних тромботичних ускладнень (таких як інфаркт міокарда або інсульт) (див. розділ «Особливості застосування»).

4Першими ознакамигемопоетичних порушень є пропасниця, біль у горлі, поверхневі виразки у рот��вій порожнині, грипоподібні симптоми, тяжка форма виснаження, кровот��чі та гематоми невідомої етіології.

5Особливо при довготривалому застосуванні; пов’язана з підвищенням рівня сечовини �� сироватці крові та появою набряків.

Регулярне довготривале застосуваннякодеїну призводить до розвитку залежності і толерантності та до виникнення стану н��спокою і дратівливості після припинення лікування.

При довготривалому застосуванні код��їну, як правило, розвиваються толерантність і деякі з найбільш поши��ених побічних ефектів – сонливість, нудота, блювання, сплутаність свідомості. Слі�� пам’ятати, що толерантність знижується швидко післ�� припинення прийому кодеїну, тому повторне застосування раніше припустимої дози може виявитися летальним.

Синдром відміни

Раптове припинення лікування кодеїном може спри��инити синдром відміни. Можливісимптоми: тремор, ��езсоння, стан неспокою, дратівливість, почуття тривоги, депресія, відсутність апетиту, нудота, блювання, діарея, підвищене потовиділення, сльозотеча, ринорея, чхання, позіхання, пілоерекція, мідріаз, слабкіс��ь, гарячка, м’язові судоми, дегідратація, підвищення частоти серцев��х скорочень, частоти дихання та артеріального тиску.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Збе��ігати в оригінальній упаковці при температурі н�� вище 25 °С.

Збе��ігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10таблеток у блістері; по 1 блістеру в пачці з картон��.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Тов��риство з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Україна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-А.