ЛОЗАП таблетки 50 мг

N/A

info

Rp

Діюча речовина
АТХ-код

Дата останнього оновлення: 25.05.2020

Форма випуску та дозування

tab_v_o
Таблетки, вкриті оболонкою, 50 мг

Упаковка

Блістер №10x6

Варіанти дозування

Дозування

50 мг

Варіанти дозування

12,5 мг; 50 мг; 100 мг

Форма

Таблетки, вкриті оболонкою

Еквівалентність

N/A

info

Класифікація

Аналоги

Характеристика

  • Заявник: АТ "Зентіва", Словацька Республіка
  • Наказ МОЗ: №127 від 23.02.2012
  • Реєстраційне посвідчення: UA/3906/01/03
  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 27-07-2020
  • Склад: 1 таблетка містить: лозартану калію 50 мг
  • Терміни зберігання: 2 роки.
  • Торгівельне найменування: ЛОЗАП®
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Фармакотерапевтична група: Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

Упаковка

Блістер №10x6

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛОЗАП®

(LOZAP®)

Склад:

діюча речовина:losartan;

1 таблетка містить лозартану калію 12,5 мг; 50 мг; або 100 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, Album Sepifilm 752, макрогол 6000.

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТС C09C A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень і летального наслідку у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка.

Захист функції нирок у пацієнтів, хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією, з метою уповільнення прогресування захворювання нирок (запобігання необхідності проведення діалізу та трансплантації нирки), а також для зменшення протеїнурії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-яких складових препарату.

Перехід на Лозап не рекомендується пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю, стабілізованою лікуванням інгібіторами AПФ.

II та III триместр вагітності.

Період годування груддю.

Дитячий вік.

Тяжка печінкова недостатність.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки лозартану ковтають, запиваючи склянкою води.

Лозартан можна приймати незалежно від прийому їжі.

Артеріальна гіпертензія

Для більшості пацієнтів звичайна початкова та підтримуюча доза становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів від початку лікування. Для деяких пацієнтів може бути корисним збільшення дози до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Лозартан можна приймати разом з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад, гідрохлортіазидом).

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та діабетом II типу з протеїнурією ≥ 0,5 г на добу

Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від показників артеріального тиску хворого через 1 місяць від початку лікування. Лозартан можна застосовувати одночасно з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, альфа- або бета-блокаторами та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, що широко застосовуються (наприклад, препаратами сульфонілсечовини, глітазону та інгібіторами глюкозидази).

Зменшення ризику виникнення інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ

Звичайна початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від реакції пацієнта на лікування, до терапевтичної схеми необхідно додати низьку дозу гідрохлортіазиду та/або збільшити дозу до 100 мг 1 раз на добу. 

Застосування пацієнтам зі зменшеним внутрішньосудинним об’ємом рідини

Пацієнтам зі зменшеним внутрішньосудинним об’ємом рідини (наприклад, таким, які отримують високі дози діуретиків), призначають початкову дозу 25 мг 1 раз на добу (дивіться розділ «Особливості застосування»).

Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю або пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі

Для пацієнтів із нирковою недостатністю та пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, не потрібно коригувати початкову дозу.

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю

Пацієнтам, в анамнезі у яких є печінкова недостатність, призначають меншу дозу. Досвіду терапевтичного застосування препарату пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю немає. Тому пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю лозартан протипоказаний.

Застосування хворим із хронічною серцевою недостатністю

Звичайна початкова доза для пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Дозу слід титрувати з тижневим інтервалом (12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу), доводячи до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу, залежно від переносимості лікування.

Застосування хворим літнього віку

Хоча розпочинати лікування пацієнтам віком старше 75 років краще з дози 25 мг, коригувати дозування особам літнього віку, як правило, не потрібно. 

Побічні реакції.

Частота виникнення побічних явищ, зазначених нижче, класифікується наступним чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100, < 1/10); нечасто (≥ 1/1 000, < 1/100); рідко (≥ 1/10 000, < 1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000), невідома (не може бути розрахована за наявними даними).

У контрольованих клінічних випробуваннях при первинній артеріальній гіпертензії, серед пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка, хронічною серцевою недостатністю, а також у випробуваннях при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті II типу з нефропатією, найбільш розповсюдженим побічним явищем було запаморочення.

Артеріальна гіпертензія

У контрольованих клінічних випробуваннях лозартану при первинній артеріальній гіпертензії спостерігалися наступні побічні явища:

Розлади з боку нервової системи:

часто: запаморочення, вертиго;

нечасто: сонливість, головний біль, розлади сну.

Серцеві розлади:

нечасто: відчуття серцебиття, стенокардія, тахікардія.

Судинні розлади:

нечасто: симптоматична артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів із дефіцитом внутрішньосудинного об’єму рідини, наприклад, пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або тих, які отримують високі дози діуретиків), дозозалежний ортостатичний ефект, висип.

Шлунково-кишкові розлади:

нечасто: біль у животі, стійкий запор.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату:

нечасто: астенія, підвищена втомлюваність, набряк, біль у грудній клітці.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка

У контрольованому клінічному випробуванні лозартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та гіпертрофією лівого шлуночка спостерігалися наступні побічні явища:

розлади з боку нервової системи:

часто: запаморочення.

Розлади з боку органа слуху та лабіринту:

часто: вертиго.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату:

часто: астенія/підвищена втомлюваність.

Хронічна серцева недостатність,

У контрольованих клінічних випробуваннях лозартану у пацієнтів із серцевою недостатністю спостерігалися наступні побічні явища:

розлади з боку нервової системи:

нечасто: запаморочення, головний біль;

рідко: парестезія.

Серцеві розлади:

рідко: миготлива аритмія, порушення мозкового кровообігу, синкопе.

Судинні розлади:

нечасто: артеріальна гіпотензія, у тому числі ортостатична гіпотензія.

Дихальні, торакальні та медіастинальні розлади:

нечасто: задишка, набряк слизової оболонки носа, фарингіт, синусні розлади, інфекції верхніх дихальних шляхів.

Шлунково-кишкові розлади:

нечасто: діарея, нудота, блювання.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин:

нечасто: кропив’янка, свербіж, висип.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату:

нечасто: астенія/підвищена втомлюваність.

Артеріальна гіпертензія та цукровий діабет II типу з нефропатією

У контрольованому клінічному випробуванні серед хворих на цукровий діабет ІІ типу з протеїнурією найпоширенішими побічними явищами, пов’язаними із застосуванням лозартану, були наступні:

розлади з боку нервової системи:

часто: запаморочення.

Судинні розлади:

часто: артеріальна гіпотензія.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату:

часто: астенія/підвищена втомлюваність.

Лабораторні дослідження:

часто: гіпоглікемія, гіперкаліємія.

Наступні побічні явища значно частіше виникали у пацієнтів, які отримували лозартан, порівняно з групою плацебо:

Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи:

невідома: анемія.

Серцеві розлади:

частота невідома: запаморочення, відчуття серцебиття.

Судинні розлади:

частота невідома: ортостатична гіпотензія.

Шлунково-кишкові розлади:

частота невідома: діарея.

Розлади з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

частота невідома: біль у спині, м’язові судоми.

Розлади з боку нирок та сечовивідних шляхів:

частота невідома: інфекція сечовивідних шляхів.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату:

частота невідома: грипоподібні симптоми.

Постмаркетинговий досвід

Під час постмаркетингового спостереження були виявлені наступні побічні явища: 

Розлади з боку системи крові та лімфатичної системи:

частота невідома: анемія, тромбоцитопенія. 

Розлади з боку імунної системи:

рідко: підвищена чутливість до препарату, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та язика, який призводив до порушення прохідності повітроносних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика; у деяких із цих пацієнтів спостерігалося виникнення ангіоневротичного набряку і при застосуванні інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ; васкуліт, у тому числі пурпура Шенлейна-Геноха.

Розлади з боку нервової системи:

частота невідома: мігрень.

Дихальні, торакальні та медіастинальні розлади:

частота невідома: кашель.

Шлунково-кишкові розлади:

частота невідома: діарея, панкреатит.

Гепатобіліарні розлади:

рідко: гепатит;

частота невідома: порушення функції печінки.

Порушення з боку шкіри та підшкірних тканин:

частота невідома: кропив’янка, свербіж, висип, реакції фоточутливості.

Розлади з боку органа слуху та лабіринту:

частота невідома: шум у вухах.

Розлади з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

частота невідома: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

Ниркові розлади: як наслідок – інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у пацієнтів, які належать до групи ризику, спостерігалися зміни у функціонуванні нирок, у тому числі ниркова недостатність. Ці зміни можуть мати зворотний розвиток після припинення лікування (дивіться розділ «Особливості застосування»).

Репродуктивні розлади:

частота невідома: еректильна дисфункція/імпотенція.

Психічні розлади:

частота невідома: депресія.

Загальні розлади:

частота невідома: слабкість.

Лабораторні дослідження:

Гіпонатріємія.

У контрольованих клінічних випробуваннях зміни стандартних лабораторних показників клінічно значущі, дуже рідко були пов’язані із застосуванням таблеток лозартану. При артеріальній гіпертензії підвищення рівнів АЛТ спостерігалося рідко і, як правило, минало після припинення лікування. Під час клінічних випробувань при артеріальній гіпертензії у 1,5 % пацієнтів виникала гіперкаліємія (рівень сироваткового калію > 5,5 ммоль). Під час клінічного випробування, проведеного серед пацієнтів із цукровим діабетом II типу та нефропатією, у 9,9 % пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, розвинулася гіперкаліємія > 5,5 мЕкв/л порівняно із 3,4 % пацієнтів, які отримували плацебо (дивіться розділ «Особливості застосування» – «Порушення електролітного балансу»). 

Під час контрольованих клінічних випробувань серед пацієнтів із серцевою недостатністю спостерігалося збільшення рівнів сечовини крові, сироваткового креатиніну та калію у сироватці крові.

Передозування.

Симптоми інтоксикації

Існують обмежені дані щодо передозування лозартаном. Залежно від ступеня інтоксикації, можуть з’являтися такі симптоми як артеріальна гіпотензія, тахікардія, однак може виникнути і брадикардія.

Лікування інтоксикації

Лікувальні заходи залежать від часу, що пройшов з моменту прийому препарату, типу та тяжкості симптомів. Першочерговою задачею є стабілізація гемодинамічних показників. У випадку перорального передозування рекомендується прийняти достатню кількість активованого вугілля. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка. Після цього слід ретельно спостерігати за життєвими показниками. При необхідності слід провести корекцію життєвих показників. Ані лозартан, ані його активний метаболіт не можна вивести за допомогою діалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Лозартан не рекомендується застосовувати упродовж I триместру вагітності (дивіться розділ «Протипоказання»). Лозартан протипоказаний упродовж II та III триместрів вагітності (дивіться розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Ліки, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, при застосуванні протягом II-III триместрів вагітності можуть спричиняти ураження плода і навіть летальний наслідок. Тому одразу ж після встановлення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити.

Переконливих епідеміологічних доказів існування тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ упродовж I триместру вагітності немає, однак не можна виключати і незначного збільшення ризику. Поки не буде отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень стосовно ризику застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРА ІІ), для цього класу препаратів можуть існувати аналогічні ризики. За винятком випадків, коли лікування блокаторами ангіотензинових рецепторів є абсолютно необхідним, пацієнток, які планують завагітніти, необхідно перевести на інший антигіпертензивний препарат, застосування якого під час вагітності визнане безпечним. Коли вагітність діагностовано, лікування лозартаном слід негайно припинити та, при необхідності, розпочати лікування іншим препаратом.

Відомо, що застосування лозартану жінкам упродовж II та III триместрів вагітності викликає появу фетотоксичних явищ (зниження функції нирок, дегідратація, затримка осифікації кісток черепа) та проявів неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Годування груддю

Невідомо, чи проникає лозартан у грудне молоко. У зв’язку з можливістю виникнення побічних ефектів у немовлят лозартан протипоказаний під час годування груддю.

Діти.

Безпека та ефективність застосування лозартану дітям не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

Підвищена чутливість

Можливе виникнення ангіоневротичного набряку. За пацієнтами, в анамнезі у яких є ангіоневротичний набряк (набряк обличчя, губ, гортані та/або язика) необхідно ретельно спостерігати (див. розділ «Побічні реакції»).

Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу

У пацієнтів із дефіцитом об’єму рідини, що циркулює, та/або натрію в організмі внаслідок інтенсивного застосування діуретиків, обмеження вживання солі, діареї або блювання, може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози та після підвищення дози. Подібні стани вимагають проведення їх корекції до застосування лозартану або зменшення початкової дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Порушення електролітного балансу

У пацієнтів із нирковою недостатністю як із цукровим діабетом, так і без нього, часто виникають порушення електролітного балансу, які вимагають корекції. Під час клінічних випробувань, проведених серед пацієнтів з діабетом II типу та нефропатією, частота виникнення гіперкаліємії була вищою у групі, яка отримувала лозартан, порівняно з групою плацебо (див. розділ «Побічна дія» – «Артеріальна гіпертензія та діабет II типу з нефропатією»). Тому необхідно регулярно контролювати концентрацію калію у плазмі крові та показники кліренсу креатиніну. Особливо ретельного спостереження вимагають пацієнти з серцевою недостатністю та кліренсом креатиніну від 30 до 50 мл/хв. Одночасно з лозартаном не рекомендується застосовувати калійзберігаючі діуретики, добавки, що містять калій, та замінники солі з калієм (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами»).

Порушення функції печінки

Ґрунтуючись на фармакокінетичних даних, які свідчать про суттєве збільшення плазматичних концентрацій лозартану у пацієнтів із цирозом печінки, пацієнтам, в анамнезі у яких є порушення функції печінки, необхідно зменшити дозу препарату. Досвіду терапевтичного застосування лозартану пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю немає. Тому лозартан не можна приймати пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» та «Фармакокінетика»).

Порушення функції нирок

Як наслідок інгібування ренін-ангіотензинової системи, спостерігалися зміни у функціонуванні нирок, у тому числі ниркова недостатність (зокрема у пацієнтів, у яких робота нирок залежить від функціонування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад, при тяжкій серцевій недостатності або наявності фонової дисфункції нирок). Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки спостерігається збільшення рівня сечовини крові та сироваткового креатиніну. Лозартан слід з обережністю застосовувати пацієнтам із двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки.

Трансплантація нирок

Досвіду застосування препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирок, немає.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на лікування антигіпертензивними препаратами, механізм дії яких полягає у пригніченні ренін-ангіотензинової системи. Тому їм не рекомендується застосовувати таблетки лозартану.

Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярне захворювання

Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних препаратів, швидке зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярним захворюванням може спричинити інфаркт міокарда або інсульт.

Серцева недостатність

У пацієнтів із серцевою недостатністю, з порушенням функції нирок чи без, при застосуванні лозартану, які і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та (дуже часто гострої) ниркової недостатності. У пацієнтів із серцевою недостатністю та супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (IV клас за класифікацією NYHA), а також у пацієнтів із серцевою недостатністю та серцевими аритміями, які супроводжуються клінічними проявами та становлять загрозу для життя, достатнього досвіду застосування лозартану немає. Тому цим категоріям пацієнтів лозартан слід застосовувати з обережністю. Комбінацію лозартану з бета-блокаторами також слід застосовувати з обережністю (дивіться розділ «Фармакодинамічні властивості»).

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилятаторів, слід виявляти особливу обережність у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Інші застереження та запобіжні заходи

Подібно до інгібіторів ангіотензин-перетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину є менш ефективними у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів, порівняно з представниками інших рас, найімовірніше, внаслідок більш високої частоти осіб із низьким рівнем реніну у популяції чорношкірих пацієнтів, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та артеріальна гіпотензія, препарат слід застосовувати з обережністю при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

У клінічних фармакокінетичних дослідженнях не виявили клінічно значущих взаємодій препарату з гідрохлоротіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. Повідомляли, що рифампін і флуконазол зменшували рівні активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювалися.

Інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. До інших препаратів, що можуть викликати артеріальну гіпотензію, належать трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. Основним або побічним ефектом одночасного застосування цих препаратів із гіпотензивними засобами може бути збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії. 

Лозартан переважно метаболізується під дією ферменту цитохрому P450 (CYP) 2C9 із утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Клінічні випробування довели, що флюконазол (інгібітор CYP2C9) зменшує концентрацію активного метаболіта у плазмі крові майже на 50 %. Доведено, що одночасне застосування лозартану та рифампіцину (індуктора мікросомальних ферментів) призводить до зниження концентрації активного метаболіта у плазмі крові на 40 %. Клінічне значення цього ефекту поки що невідоме. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабким інгібітором CYP2C9) будь-якої зміни плазматичних концентрацій лозартану не виявлено.

Як характерно і для інших препаратів, що блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне застосування препаратів, які викликають затримку калію в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: амілориду, тріамтерену, спіронолактону) або тих, що можуть збільшувати рівень калію (наприклад, гепарин), або добавок, що містять калій, чи замінників солі з калієм може призвести до збільшення рівня калію у плазмі крові. Тому приймати ці препарати одночасно не рекомендується.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ спостерігалося зворотне підвищення концентрацій літію у плазмі крові та виникнення токсичних проявів. Подібні випадки дуже рідко спостерігалися також і при застосуванні антагоністів рецептора ангіотензину ІІ. Слід виявляти обережність при одночасному лікуванні препаратами літію та лозартаном. Якщо застосування цієї комбінації є необхідним, тоді упродовж усього періоду одночасного застосування цих препаратів необхідно контролювати рівень літію у плазмі крові.

У випадку, коли антагоністи рецептора ангіотензину ІІ приймаються одночасно з НПЗП (наприклад, селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою у протизапальних дозах та неселективними НПЗП), може спостерігатися послаблення гіпотензивного ефекту. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків з НПЗП може призводити до збільшення ризику прогресування ниркової дисфункції, у тому числі до виникнення гострої ниркової недостатності, а також збільшення рівня калію у плазмі крові, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Цю комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо особам літнього віку. Пацієнти мають отримувати достатню кількість рідини. Крім цього, у них слід ретельно контролювати функцію нирок після початку одночасного застосування препаратів, а також періодично впродовж лікування.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан – це синтетичний антагоніст рецептора (типу АТ1) ангіотензину ІІ, призначений для перорального застосування. Ангіотензин ІІ, потужний вазоконстриктор, є основним активним гормоном ренін/ангіотензинової системи та визначальним фактором у патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з AT1-рецептором, який міститься у багатьох тканинах (наприклад, гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках та серці), що призводить до виникнення цілого ряду важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикції та стимуляції секреції альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів.

Лозартан селективно блокує АТ1 рецептор. In vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильної кислоти E-3174 блокують усі фізіологічно важливі ефекти ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Лозартан не зв’язується з рецепторами інших гормонів і не блокує їх або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан не пригнічує АПФ (кіназу ІІ), фермент, який розщеплює брадикінін. Внаслідок цього не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.

Відсутність негативного зворотного зв’язку між ангіотензином ІІ та секрецією реніну при застосуванні лозартану призводить до збільшення активності реніну у плазмі крові (АРП). Збільшення АРП призводить до збільшення концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові. Незважаючи на збільшення кількості цих речовин, зберігається антигіпертензивна активність та зменшується концентрація альдостерону у плазмі крові, що свідчить про ефективне блокування рецепторів ангіотензину ІІ. Упродовж 3 днів після припинення лікування лозартаном показники АРП та ангіотензину ІІ знижуються до початкових рівнів.

Як лозартан, так і його основний активний метаболіт має більшу афінність до АТ1 рецепторів, ніж до АТ2 рецепторів. Активний метаболіт у 10-40 разів активніший, ніж лозартан, при перерахунку маса на масу.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується. При метаболізмі першого проходження через печінку утворюється активний метаболіт карбоксильної кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біодоступність при застосуванні таблеток лозартану становить близько 33 %. Середня максимальна концентрація лозартану досягається протягом 1 години, а його активного метаболіту – протягом 3-4 годин.

Розподіл

Понад 99 % лозартану та його активного метаболіту зв’язуються з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація

Майже 14 % лозартану перетворюється на його активний метаболіт. Після перорального застосування 14С-міченого лозартану калію основними радіоактивно міченими речовинами, що циркулюють у плазмі крові, є лозартан та його активний метаболіт. Мінімальне перетворення лозартану на його активний метаболіт спостерігалося приблизно в 1 % досліджених осіб.

Окрім активного метаболіту утворюється також і неактивний метаболіт.

Елімінація

Плазматичний кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно близько 600 мл/хв і 50 мл/хв. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить відповідно близько 74 мл/хв і 26 мл/хв. Після перорального застосування лозартану майже 4 % дози виводиться із сечею у незміненому вигляді і близько 6 % дози виводиться із сечею у вигляді активного метаболіту. При пероральних дозах лозартану калію до 200 мг фармакокінетика лозартану та його активного метаболіту є лінійною.

Після перорального застосування плазматичні концентрації лозартану та його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно, з кінцевим періодом напіввиведення відповідно 2 години та 6-9 годин. При дозі 100 мг, застосованій 1 раз на добу, ані лозартан, ані його активний метаболіт не накопичуються у плазмі крові у значній кількості.

Лозартан та його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування 14С-міченого лозартану приблизно 35 % / 43 % радіоактивно міченого препарату було виявлено у сечі і 58 % / 50 % у калі. 

Характеристики у пацієнтів

У пацієнтів літнього віку, які страждають на артеріальну гіпертензію, плазматичні концентрації лозартану та його активного метаболіта суттєво не відрізняються від тих, що спостерігаються у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

У жінок, які страждають на артеріальну гіпертензію, плазматичні концентрації лозартану були майже вдвічі вищими, ніж у чоловіків-гіпертоніків, у той час як плазматичні концентрації активного метаболіту у чоловіків та жінок суттєво не відрізнялися. 

У пацієнтів із легким або помірно-тяжким алкогольним цирозом печінки плазматичні концентрації лозартану та його активного метаболіту після перорального застосування були відповідно у 5 та 1,7 раза вищі, ніж у молодих здорових чоловіків-добровольців (дивіться розділи «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).

У пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв плазматичні концентрації лозартану не змінюються. Порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок у пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, показник площі під фармакокінетичною кривою (AUC) майже у 2 рази вищий.

Плазматичні концентрації активного метаболіту у пацієнтів із порушенням функції нирок або тих, які знаходяться на гемодіалізі, не змінюються.

Ані лозартан, ані його активний метаболіт не можна вивести за допомогою гемодіалізу.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лозап (12,5 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору;

Лозап (50 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром 11,0 ´ 5,5 мм;

Лозап (100 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром 14,0 ´ 7,0 мм.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі до 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3, по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

АТ «Зентіва», Словацька Республіка.

Місцезнаходження.

Нітрянська, 100, 920 27 Глоговець, Словацька Республіка.