ЛАМІВУДИН таблетки 150 мг

ПрАТ ФФ Дарниця

Rp

Форма випуску та дозування

Таблетки, 150 мг

Таблетки, 150 мг

Упаковка

Контурні чарункові упаковки №10x6

Контурні чарункові упаковки №10x6

Аналоги

bioequivalence-icon

Rp

ЗЕФФІКС™ 100 мг

ГлаксоСмітКляйн Експорт Лімітед(GB)

Таблетки

від 1230 грн

Rp

ГЕПТАВІР 150 150 мг

Гетеро Лабз Лімітед(IN)

Таблетки

Rp

ЕПІВІР™ 150 мг

ВііВ Хелскер ЮК Лімітед(GB)

Таблетки

Rp

ЛАМІВУДИН 150 мг

Технолог(UA)

Таблетки

Rp

ЛАМІВУДИН 150 мг

Ауробіндо Фарма Лімітед(IN)

Таблетки

Класифікація

Класифікація еквівалентності

N/A

info

Діюча речовина

ЛАМІВУДИН

Форма товару

Таблетки

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/4573/01/01

Дата останнього оновлення: 16.01.2021

Загальна інформація

  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 04.07.2021
  • Склад: 1 таблетка містить ламівудину 150 мг
  • Торгівельне найменування: ЛАМІВУДИН
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Умови зберігання: Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
  • Фармакотерапевтична група: Противірусні препарати прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази.

Упаковка

Контурні чарункові упаковки №10x6

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосуваннялікарського засобу

 

ЛАМІВУДИН

(LAMIVUDINЕ)

 

 

Склад:

діюча речовина: lamivudine;

1 таблетка містить ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, лактоза моногідрат, кукурудзяний крохмаль, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею білого або з жовтуватим відтінком кольору. Допускаєтьсянаявність ледь помітних вкраплень сірого кольору.

 

Фармакотерапевтична група. Противірусні препарати прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТХJ05АF05.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ламівудін є аналогом нуклеозидів, активних відносно вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) і вірусу гепатиту В (HBV). Дія ламівудину пов’язана з утворенням внутрішньоклітинного метаболіту – ламівудину трифосфату, який інгібує зворотну транскриптазу ВІЛ шляхом термінації ланцюга вірусної ДНК.

Ламівудину трифосфат є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 і ВІЛ-2invitro, активний відносно стійких до зидовудину штамів ВІЛ. У комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 і збільшує кількістьCD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування хвороби та летальність від неї.

Продемонстровано синергізм ламівудину та зидовудину відносно пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до ламівудину у штамів вірусу, стійких до зидовудину, водночас може відновитисячутливість до зидовудину. In vitroпрепаратпроявляє слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії та клітини кісткового мозку.

Ламівудин потенційно інгібує реплікацію вірусу гепатиту В, перешкоджаючи прояву активності оборотної транскриптази.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Препарат швидко та майже повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність ламівудину у дорослих становить 80-85 %, у дітей – близько 66-68 %. Прийом з їжеюподовжує час досягнення максимальної концентрації, однак значного впливу на біодоступність не виявляє, тому ламівудин можна застосовувати з їжею і без неї.

Максимальні концентрації ламівудину у плазмі крові спостерігаються через 0, 5-2 години і становлять 1, 3-1, 8 мг/мл.

Розподіл. Середній об’єм розподілу досягає 1, 3 л/кг, середній період напіввиведення становить 5-7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми крові (приблизно 36 %). Відомо, що ламівудин потрапляє у центральну нервову систему і цереброспінальну рідину.

Метаболізм. Як в інфікованих, так і в неінфікованих клітинах ламівудин фосфорилюється до активного метаболіту – ламівудину 5-трифосфату, який має подовжений час напіввиведення (від 10, 5 до 15, 5 години) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину. Імовірність метаболічної взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок невисокого ступеня метаболізму у печінці (5-10 %) і низького рівня зв’язування з білками у плазмі крові.

Виведення. Ламівудин виводиться з організму переважно нирками шляхом активної тубулярної секреції (менше 70 %), незначною мірою (менше 10%) – шляхом печінкового метаболізму.

Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, незалежно від того, є це наслідком хвороби нирок або літнього віку. У таких випадках необхідна корекція дози.

Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібнадотакої у дорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей до 12 років нижча (55-65 %), а системнийкліренс – вищий.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Ламівудин у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами призначений для лікування ВІЛ-інфекції.

 

Протипоказання.

Ламівудин протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до ламівудину або до іншого компонента препарату в анамнезі.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Імовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками крові, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді.

Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з медикаментами, які застосовують одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція з участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші препарати (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, очевидно, не призводять до клінічно значущої взаємодії з ламівудином. Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Застосування 160 мг триметоприму та 800 мг сульфометоксазолу 1 раз на добу разом із ламівудином призводить до збільшення концентрації ламівудину у плазмі крові на 43 %. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ефект від застосування вищих доз триметоприму та сульфаметоксазолу не досліджений.

Дослідженняin vitro показали, що рибавірин може зменшувати фосфориляцію пірамідин-нуклеозидних аналогів, до яких належить і ламівудин. Однак поки що немає підтвердження фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії при одночасному застосуванні рибавірину і ламівудину.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому ламівудин не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Одночасне застосування препарату з пентамідином, сульфаніламідами, етанолом підвищує ризик розвитку панкреатиту; з доксоном, диданозином, ізоніазидом, ставудином – периферичної нейропатії.

 

Особливості застосування.

Ламівудин не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії.

Пацієнтам слід усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Ламівудин, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому їм слід застосовувати відповідні запобіжні заходи.

У пацієнтів, які лікуються Ламівудином або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому потрібен ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Ниркова недостатність: у пацієнтів із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину у плазмі крові внаслідок зниження кліренсу. Тому дози для них слід зменшити.

Потрійна терапія аналогами нуклеозидів: повідомлялося про високий рівень вірусологічної недостатності та появу резистентності на ранній стадії при сумісному призначенні ламівудину та тенофовіру дизопроксил фумарату та абакавіру, так само як і тенофовіру дизопроксил фумарату та диданозину у режимі дозування 1 раз на добу.

Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали ламівудин. Однак не повністю встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування ламівудином необхідно припинити до моменту, поки діагноз панкреатиту не буде виключено.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванні ВІЛ-інфекції на тлі застосування окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком. В основному ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптове несподіване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхідно бути обережними при призначенні Ламівудину всім пацієнтам, особливо тим, у кого наявні фактори ризику захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування Ламівудином необхідно припинити.

Мітохондріальні дисфункції: було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналогиinvitro таinvivoспричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних дій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто мали транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом,  яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, має знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та повністю досліджена на можливість виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках (горб буйвола) та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує можливість виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії. Існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на даний час невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів у сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів проводиться відповідно до клінічного стану.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Зазвичай такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріями абоPneumocystisjiroveci (P. Carinii)pneumonia. Будь-які запальні явища необхідно без затримки дослідити та при необхідності розпочати їх лікування. У становленні імунного відновлення також повідомлялося про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним, може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Хвороби печінки: пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С слід звернутися до відповідної Інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки для таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Побічні реакції»)

Пацієнти, ко-інфіковані вірусом гепатиту В: клінічні дані свідчать, що у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, імовірне загострення гепатиту у разі припинення лікування Ламівудином, яке може мати більш тяжкі наслідки у хворих із декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначати показники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Остеонекроз: хоча етіологія остеонекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу спостерігалися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суставах або рухових порушеннях.

Ламівудин не можна застосовувати з іншими препаратами, що містять ламівудин або емприцитабін.

Профілактика інфікування після контакту з вірусом. Міжнародні директиви (Центр контролю та попередження захворюваності, червень 1998 р. ) рекомендують у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю, наприклад, при пораненні голкою, негайно (протягом 1-2 годин) призначити комбінацію зидовудину та ламівудину. У разі підвищеного ризику інфікування до схеми необхідно включити інгібітор протеаз. Рекомендується продовжувати антиретровірусну профілактику протягом 4 тижнів. Незважаючи на швидке призначення антиретровірусних препаратів, сероконверсія все ж таки можлива.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність: дані про безпеку застосування ламівудину у період вагітності в людини обмежені. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізь плаценту. Застосування препарату під час вагітності виправдане лише у випадку, коли очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плода. Хоча дослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані у дослідах на кролях, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів.

Повідомлялося про легке минуче підвищення рівня лактату в сироватці крові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій у новонароджених та немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази у період вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівня лактату в сироватці крові невідоме. Існують також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причинний взаємозв’язок цих проявів з впливом нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази під час вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не мають відношення до рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів для попередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.

Лактація: експерти системи охорони здоров’я рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метою уникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудин екскретується у грудне молоко людини в тих самих концентраціях, у яких він був у плазмі крові (1-8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають у грудне молоко, матерям, які приймають препарат, не рекомендується годувати дітей груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Дані клінічних досліджень з цього питання відсутні, фармакологія ламівудину не дає підстав очікувати будь-який негативний вплив. Проте під час оцінки здатності пацієнта керувати автомобілем та іншими механізмами слід враховувати його клінічний стан і профіль побічних ефектівЛамівудину.

 

Спосіб застосування та дози.

Лікування Ламівудином призначає спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Ламівудин можна вживати незалежно від прийому їжі.

З метою гарантування прийому повної дози препарату бажано таблетку проковтувати цілою, без подрібнення. Для лікування пацієнтів, які не можуть проковтнути цілу таблетку можна подрібнити та додати до невеликої кількості їжі або рідини, які слід вжити одразу після подрібнення.

Дорослі та підлітки з масою тіла не менше30 кг

Рекомендована доза Ламівудину – 300 мг на добу (1 таблетка 2 рази на добу або 2 таблетки 1 раз на добу).

Пацієнти з нирковою недостатністю

У хворих із помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності концентрація ламівудину підвищується внаслідок зниження кліренсу, тому дози для лікування пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв слід зменшити. Для дітей з нирковою недостатністю дозу зменшувати у тому ж процентному співвідношенні.

 

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза

Підтримуюча доза

50> Кл. кр³ 30

150 мг

150 мг 1 раз на добу

Кл. кр. < 30

Оскільки необхідне призначення доз менше 150 мг, рекомендується використовувати розчин для перорального застосування

 

Пацієнти з печінковою недостатністю

Дані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковою недостатністю, показують, що ламівудин не має істотного впливу на функцію печінки. Тому необхідності у корекції дози в цьому випадку немає.

Пацієнти літнього віку

Спеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагу цій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад зниженням функції нирок і порушенням гематологічних показників.

 

Діти.

Ламівудин у даній лікарській формі застосовувати дітям з масою тіла не менше30 кг.

 

Передозування.

Дані про випадки гострого передозування у людей обмежені. Про летальні випадки не було повідомлень. Специфічних явищ або симптомів, характерних для передозування, не виявлено.

У разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати і при необхідності здійснювати комплекс стандартної підтримуючої терапії. Оскільки ламівудин виводиться шляхом діалізу, при передозуванні можна застосовувати гемодіаліз, але цей спосіб лікування недостатньо вивчений.

 

Побічні реакції.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, анорексія та/або зниження апетиту, біль у животі;

З боку гепатобіліарної системи: транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ), підвищення рівня амілази сироватки крові, гепатит, панкреатит.

З боку нервової системи: головний біль, безсоння або порушення сну, парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії.

З боку дихальної системи: кашель, симптоми застуди.

З боку крові та лимфатичної системи: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія, істинна еритроцитарна аплазія.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипи на шкірі, алопеція, ангіоневротичний набряк.

З боку імунної системи: алергічні реакції.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, міопатія, міозит, рабдоміоліз.

Повідомлялося про випадки остеонекрозу у пацієнтів з такими факторами ризику як пізні стадії ВІЛ-інфекції або тривала комбінована антиретровірусна терапія.

З боку обміну речовин та харчування: гіперлактатемія; лактоацидоз, інколи летальний, асоційований з тяжкою гепатомегалією та печінковим стеатозом; перерозподіл жирових відкладень на тілі (див. розділ «Особливості застосування»).

Інші: підвищена втомлюваність, нездужання, гарячка.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів із тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникати запальні реакції на безсимптомні та залишкові опортуністичні інфекції.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці; по 6 контурних чарункових упаковок у пачці.

 

Категоріявідпуску. За рецептом.

 

Виробник. ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 13.