Форма випуску та дозування

tab_v_pliv_obol
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 0,2 мг

Упаковка

Блістер №28x1

Варіанти дозування

Дозування

0,2 мг

Варіанти дозування

0,2 мг; 0,3 мг; 0,4 мг

Форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою

Еквівалентність

-

Класифікація

Аналоги

Характеристика

  • Заявник: Абботт Продактс ГмбХ, Німеччина
  • Наказ МОЗ: №824 від 25.11.2011
  • Реєстраційне посвідчення: UA/0315/01/01
  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 30-12-2075
  • Склад: 1 таблетка містить: моксонідину 0,2 мг
  • Терміни зберігання:
  • Торгівельне найменування: ФІЗІОТЕНС®
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Фармакотерапевтична група: Антигіпертензивні лікарські засоби. Агоністи імідазолінових рецепторів. Моксонідин.

Упаковка

Блістер №28x1

Інструкція

для медичного застосування препарату

ФІЗІОТЕНС®

(PHYSIOTENS®)

Склад:

діюча речовина: moxonidinum;

1 таблетка містить моксонідину 0,2 мг, 0,3 мг або 0,4 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, повідон К25, кросповідон, магнію стеарат, оболонка таблетки: гіпромелоза, етилцелюлоза, макрогол 6000, тальк, заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Гіпотензивні засоби. Антиадренергічні засоби з центральним механізмом дії. Агоністи імідазолінових рецепторів. Код АТС С02А С05.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Протипоказання.

-Відома гіперчутливість до будь-якого компонента препарату;

-синдром слабкості синусового вузла або брадикардія у спокої нижче 50 уд./хв;

-період годування груддю;

-АВ-блокада 2-го та 3-го ступеня;

-серцева недостатність.

Фізіотенс® не рекомендований для лікування пацієнтів молодше 18 років.

Спосіб застосування та дози.

Для дорослих стандартна початкова доза Фізіотенсу® становить 0,2 мг на добу, а максимальна добова доза – 0,6 мг за 2 прийоми. Максимальна разова доза – 0,4 мг. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.

Фізіотенс® можна приймати незалежно від прийому їжі.

У початковій дозі 0,2 мг на добу Фізіотенс® застосовують у хворих з нирковою недостатністю від помірного до тяжкого ступеню. За необхідності і у разі гарної переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг на добу.

Для хворих, що знаходяться на гемодіалізі, початкова доза препарату Фізіотенсу® становить 0,2 мг на добу. За необхідності і у разі гарної переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг на добу.

Застосовування Фізіотенсу® у пацієнтів молодше 18 років не рекомендується через недостатність даних щодо безпеки та ефективності препарату в цій групі.

Побічні реакції.

Нижче наведені розподілені за частотою побічні реакції, що спостерігалися протягом плацебо-контрольованих клінічних досліджень у 886 пацієнтів, які застосовували моксонідин, згруповані за класами систем організму: дуже часті (> 1/10), часті ( ³ 1/100, < 1/10), нечасті (³ 1/1000, <1/100).

Найчастіші побічні ефекти Фізіотенсу® включають сухість у роті, запаморочення, сонливість і загальну слабкість. Ці симптоми часто зменшуються після кількох тижнів лікування.

З боку нервової системи: часті – запаморочення/вертиго, головний біль*, сонливість; нечасті – непритомність*.

З боку серцево-судинної системи: нечасті – брадикардія, гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію*).

З боку органів зору та лабіринту: нечасті – дзвін у вухах.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часті – сухість у роті; часті – діарея, нудота/блювання, диспепсія.

З боку шкіри та підшкірної тканини: часті – висипання, свербіж; нечасті – ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часті – біль у спині; нечасті – біль у шиї

З боку психіки: часті – безсоння; нечасті – знервованість.

Загальні порушення та реакції у місці введення: часті – астенія; нечасті – набряк.

* Частота не підвищена порівняно з плацебо.

Передозування.

В окремих випадках передозування Фізіотенсу®, навіть у дозі 19,6 мг на добу, не призводило до смерті хворих. До симптомів передозування належить головний біль, седативний ефект, сонливість, артеріальна гіпотензія, запаморочення, загальна слабкість, брадикардія, сухість у роті, блювання, біль у верхній ділянці живота і відчуття нездужання. У випадку тяжкого передозування рекомендується ретельний моніторинг порушень свідомості та особливо – пригнічення дихання. Базуючись на дослідженнях високих доз препарату у тварин, додатково можна очікувати появу тимчасової гіпертензії, тахікардії і гіперглікемії.

Специфічні антидоти невідомі. У разі гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну і введення плазмозамінюючих розчинів. Атропін може бути корисним при появі брадикардії.

Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування Фізіотенсу®.

Особливості застосування.

Моксонідин пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою 1-го ступеня слід застосовувати з особливою обережністю, щоб уникнути брадикардії.

З обережністю слід застосовувати моксонідин пацієнтам із тяжкою ішемічною хворобою серця або нестабільною стенокардією, оскільки досвід застосування препарату у таких пацієнтів обмежений.

Рекомендується з обережністю застосовувати моксонідин пацієнтам із порушенням функції нирок, оскільки він виводиться переважно нирками. Таким пацієнтам рекомендується обережно титрувати дозу, особливо на початку терапії. Лікування слід розпочинати з дози 0,2 мг на добу; дозу можна збільшити максимум до 0,4 мг на добу, якщо це клінічно показано та препарат переноситься добре.

Якщо Фізіотенс® застосовують у комбінації з β-адреноблокатором і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити β-адреноблокатор, а потім через декілька днів – Фізіотенс®.

На даний час прояву ефектів відміни з боку артеріального тиску після припинення прийому моксонідину не відмічалося. Однак раптове переривання терапії моксонідином не рекомендовано; натомість дозу слід поступово зменшувати протягом двох тижнів.

Пацієнтам з поодинокими спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

Застосування в період вагітності та годування груддю.

Вагітність.

Відповідних даних щодо застосування моксонідину вагітним жінам немає. Дослідження на тваринах продемонстрували токсичний вплив на плід. Можливий ризик для людини невідомий. Моксонідин не слід застосовувати протягом вагітності, якщо немає явної необхідності.

Годування груддю.

Моксонідин секретується у грудне молоко й тому не повинен застосовуватися у період годування груддю. Якщо терапія моксонідином вважається абсолютно необхідною, годування груддю слід припинити.

Діти.

Фізіотенс® не рекомендований для лікування пацієнтів молодше 18 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. 

Дослідження щодо впливу препарату на здатність до керування автотранспортом або механізмами не проводилися. Повідомлялося про випадки сонливості та запаморочення при застосуванні препарату. Це слід враховувати при виконаннізазначених дій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасний прийом препарату з іншими антигіпертензивними засобами справляє адитивний ефект.

Оскільки трициклічні антидепресанти можуть зменшити ефективність антигіпертензивних агентів центральної дії, призначення цих препаратів разом з Фізіотенсом® не рекомендовано.

Моксонідин може потенціювати ефект трициклічних антидепресантів (одночасного призначення слід уникати), транквілізаторів, алкоголю, седативних та снодійних засобів.

Моксонідин помірно підвищує порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепам. Він може також підсилити седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.

Моксонідин виводиться шляхом тубулярної екскреції. Не можна виключити взаємодії з іншими агентами, що виводяться шляхом тубулярної екскреції.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Моксонідин є селективним агоністом імідазолінових рецепторів у центральній нервовій системі. Ці чутливі до імідазоліну рецептори сконцентровані у ростральному відділі вентролатеральної частини довгастого мозку – ділянці, яка вважається центром регуляції периферичної симпатичної нервової системи. Стимуляція імідазолінових рецепторів гальмує активність симпатичної нервової системи і знижує артеріальний тиск.

Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів відносно низькою спорідненістю з відомими постсинаптичними α2-адренорецепторами у порівнянні з імідазоліновими рецепторами. Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксонідину виникають рідко.

Наявні дані свідчать про те, що моксонідин є ефективним антигіпертензивним агентом. У людини застосування моксонідину призводить до зменшення периферичного судинного опору з подальшим зниження артеріального тиску. Антигіпертензивний ефект моксонідину був продемонстрований у подвійних сліпих, плацебоконтрольованих, рандомізованих дослідженнях.

Моксонідин також підвищує індекс чутливості до інсуліну на 21 % у пацієнтів з ожирінням, резистентністю до інсуліну та помірною гіпертензією.

Фармакокінетика.

Абсорбція. Після внутрішнього прийому моксонідин швидко (час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 1 год) та практично повністю абсорбується у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Абсолютна біодоступність становить приблизно 88 %, що вказує на несуттєвий пресистемний метаболізм первинного проходження через печінку. Одночасний прийом їжі не впливає на фармакокінетику моксонідину.

Розподіл. Ступінь зв’язування з білками плазми крові, визначений in vitro, становить приблизно 7,2 %.

Біотрансформація. У зразках плазми крові людини було ідентифіковано лише дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить приблизно 1/10 активності моксонідину.

Виведення. Протягом 24-годинного періоду з сечею екскретується 78 % загальної дози моксонідину у вигляді незміненої сполуки і 13 % – у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші незначні метаболіти в сечі становлять приблизно 8 % дози. Менше 1 % виводиться з калом. Період напіввиведення моксонідину та його метаболіту становить приблизно 2,5 год та 5 год відповідно.

У хворих з гіпертензією у порівнянні із здоровими особами фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.

У літніх осіб спостерігалися зміни фармакокінетики, найімовірніше через знижений рівень метаболізму і/або декілька більшу біодоступність. Однак ці зміни не вважаються клінічно значущими.

Оскільки моксонідин не рекомендований для лікування дітей, фармакокінетичні дослідження в цій субпопуляції не проводилися.

Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У хворих з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30-60 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі і період напіввиведення приблизно в 2 і 1,5 рази вище, відповідно, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації > 90 мл/хв). У хворих з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) стабільна концентрація в плазмі і період напіввиведення приблизно в 3 рази вище. У цих хворих не спостерігалося накопичення моксонідину після багаторазового прийому. На термінальних стадіях ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв) у хворих, які знаходяться на гемодіалізі, AUC в плазмі і період напіввиведення приблизно в 6 і 4 разів вищі відповідно порівняно з гіпертензивними пацієнтами з нормальною функцією нирок. В усіх групах максимальна концентрація моксонідину в плазмі тільки у 1,5-2 рази вище.

Базуючись на вищенаведених даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирковою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин видаляється незначною мірою.

Доклінічні дані з безпеки.

Не виявлено жодного особливого ризику для людини на підставі результатів стандартних фармакологічних досліджень з безпеки, хронічної токсичності, генотоксичності, канцерогенного потенціалу та репродуктивної токсичності.

У ході досліджень на тваринах був виявлений токсичний вплив на ембріональний розвиток при застосуванні доз, токсичних для материнського організму. Дослідження репродуктивної токсичності не виявлили впливу на фертильність та тератогенного потенціалу. Токсичний вплив на ембріональний розвиток спостерігався у щурів при дозах вище 9 мг/кг/добу та кролів при дозах вище 0,7 мг/кг/добу. У ході дослідженнь пери- та постнатального розвитку у щурів відмічався вплив на розвиток та життєздатність при дозах 3 мг/кг/добу.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

0,2 мг – кругла, опукла таблетка світло-рожевого кольору з маркуванням “0,2”;

0,3 мг – кругла, опукла таблетка блідо-червоного кольору з маркуванням “0,3”;

0,4 мг – кругла, опукла таблетка матово-червоного кольору з маркуванням “0,4”.

Умови та термін зберігання.

Таблетки Фізіотенсу® по 0,2 мг: зберігати при температурі не вище 25 °С, у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.

Таблетки Фізіотенсу® по 0,3 мг і 0,4 мг: зберігати при температурі не вище 30 °С, у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 3 роки.

Упаковка. 

Таблетки по 0,2 і 0,4 мг:

№ 14 (по 14 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці);

№ 28 (по 14 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці, або по 28 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці);

№ 98 (по 14 таблеток у блістері, по 7 блістерів у картонній коробці).

Таблетки по 0,3 мг:

№ 28 (по 14 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці, або по 28 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці);

№ 98 (по 14 таблеток у блістері, по 7 блістерів у картонній коробці).

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Абботт Хелскеа САС, Франція.

Місцезнаходження.

Рут де Бельвіль, Льйо ді Мелар, 01400, Шатийон-сюр-Шаларон, Франція.