ФАРМОРУБІЦИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ порошок 10 мг

Rp

Форма випуску та дозування

Порошок, 10 мг
Порошок, 50 мг

Порошок, 10 мг

Упаковка

Флакон із ЛЗ у комплекті з розчинником в ампулах 5 мл №1x1

Флакон із ЛЗ у комплекті з розчинником в ампулах 5 мл №1x1

Аналоги

Відповідних аналогів не знайдено

Класифікація

Класифікація еквівалентності

A

info

Діюча речовина

ЕПІРУБІЦИН

Форма товару

Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/4296/01/01

Дата останнього оновлення: 25.05.2020

Характеристика

  • Заявник: Пфайзер Інк., США
  • Наказ МОЗ: №15 від 19.01.2011
  • Реєстраційне посвідчення: UA/4296/01/01
  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 18.12.2020
  • Склад: 1 флакон місить: епірубіцину гідрохлориду 10 мг
  • Терміни зберігання: 4р.
  • Торгівельне найменування: ФАРМОРУБІЦИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ
  • Умови відпуску: за рецептом

Упаковка

Флакон із ЛЗ у комплекті з розчинником в ампулах 5 мл №1x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ФАРМОРУБІЦИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ

(FARMORUBICIN® RAPID DISSOLUTION)

Склад:

діючі речовини: epirubicin;

1 флакон місить епірубіцину гідрохлориду 10 або 50 мг;

допоміжні речовини: метилпарагідроксибензоат (Е 218), лактози моногідрат;

розчинник: вода для ін'єкцій.

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні та імуномоделюючі засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Код АТС L01D B03.

Клінічні характеристики.

Показання.Фарморубіцин швидкорозчинний ефективний при лікуванні широкого спектра новоутворень, включаючи рак молочної залози, злоякісні лімфоми, саркоми м’яких тканин, рак шлунка, рак печінки, підшлункової залози, прямої кишки, рак шийно-лицьової ділянки, рак легенів, рак яєчників, лейкемію.

Внутрішньоміхурове введення Фарморубіцину швидкорозчинного показане при лікуванні поверхневого раку сечового міхура (перехідноклітинний рак, карцинома in situ) та для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції.

Протипоказання. Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якої допоміжної речовини,інших антрациклінів та антраценедіонів.

Терапія Фарморубіцином швидкорозчинним протипоказана пацієнтам з активною депресією функції кісткового мозку внаслідок раніше проведених курсів лікування із застосуванням інших протипухлинних засобів або радіотерапії, та пацієнтам, які вже отримували лікування із застосуванням максимальних кумулятивних доз епірубіцину і/або інших антрациклінів (наприклад, доксорубіцину та даунорубіцину).

Препарат також протипоказаний пацієнтам з тяжкими кардіопатіями, наявними в анамнезі або на даний час, пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки та за наявності генералізованої інфекції.

Внутрішньовенне введення протипоказано пацієнтам з персистуючою мієлосупресією нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, тяжкою аритмією, нестабільною стенокардією та міокардіопатією.

Внутрішньоміхурове введення протипоказано пацієнтам з інфекціями сечовивідних шляхів, інвазивною пухлиною, що проростає м’язовий шар сечового міхура, запаленням сечового міхура та пацієнтам з гематурією. Особливої уваги потребують труднощі у проведенні катетеризації (а саме: уретральна непрохідність, викликана значним внутрішньоміхуровим новоутворенням).

Вагітність та період годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньовенне введення.

Схема застосування при стандартному дозуванні.

 При монотерапії Фарморубіцином швидкорозчинним як антибластомним препаратом рекомендована доза для дорослих становить 60-90 мг/м2 площі поверхні тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної ін’єкції протягом 5-10 хвилин з інтервалами у 21 день, відповідно до стану крові/кісткового мозку.

Схема застосування при призначенні високих доз.

Рак легенів.

 При монотерапії у високих дозах для лікування раку легенів Фарморубіцин швидкорозчинний повинен вводитися відповідно до нижчезазначених схем:

- дрібноклітинний рак легенів у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 120 мг/м² в 1 день кожні 3 тижні;

-недрібноклітинний рак легенів (епідермоїдний, сквамозний та аденокарцинома) у пацієнтів, які раніше не отримували лікування: 135 мг/м² в 1 день або 45 мг/м² в 1, 2, 3 дні кожні 3 тижні.

Рак молочної залози.

 Дози до 135 мг/м² (при монотерапії Фарморубіцином швидкорозчинним) та до 120 мг/м² (при комбінованій терапії), які вводилися кожні 3-4 тижні, були ефективними та добре переносилися пацієнтками з раком молочної залози.

 При ад’ювантній терапії раку молочної залози на початкових стадіях рекомендовані дози варіюють від 100 мг/м² до 120 мг/м² кожні 3-4 тижні.

 Препарат слід вводити шляхом внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом 5-10 хвилин або внутрішньовенної інфузії протягом не більше 30 хвилин.

 Рекомендовано застосування нижчих доз (60-75 мг/м² або 105-120 мг/м² у схемах дозування для високих доз) пацієнтам зі зниженим резервом кісткового мозку внаслідок попереднього лікування із застосуванням хіміотерапії та/або променевої терапії, пацієнтам літнього віку або з пухлинною інфільтрацією кісткового мозку. Загальну дозу на цикл можна розділити для прийому протягом 2-3 послідовних днів.

 При застосуванні в комбінованій терапії з іншими протипухлинними препаратами дози Фарморубіцину швидкорозчинного слід відповідним чином зменшувати.

 Оскільки основним шляхом елімінації препарату є гепатобіліарна система, пацієнтам з порушеною функцією печінки дозу Фарморубіцину швидкорозчинного слід знижувати, щоб уникнути посилення загальної токсичності.

 В цілому, якщо рівень білірубіну перебуває в діапазоні 1,4-3 мг/100 мл, а рівень затримки бромсульфофталеїну (БСФ) становить 9-15 %, рекомендовано призначення половини звичайної дози.

 Якщо ж рівні білірубіну та рівень затримки БСФ перевищують вищезгадані, рекомендовано призначення чверті звичайної дози.

 Помірне порушення функції нирок не є достатньою причиною для зміни рекомендованих доз через низький рівень екскреції Фарморубіцину швидкорозчинного нирками.

Внутрішньоміхурове введення.

 При лікуванні перехідноклітинної папілярної карциноми рекомендовано проведення щотижневих інстиляцій по 50 мг, які повторюються протягом 8 тижнів. У випадку розвитку місцевої токсичності (хімічного циститу) доцільно знизити дозу до 30 мг. При лікуванні карциноми in situ дозу можна підвищити до 80 мг згідно з індивідуальною переносимістю пацієнта.

 Для профілактики рецидиву після трансуретральної резекції поверхневих пухлин рекомендовано проведення щотижневих інстиляцій по 50 мг, які повинні повторюватися протягом 4 тижнів, після чого інстиляція тієї ж дози один раз на місяць триває до повного року.

Спосіб застосування.

 Фарморубіцин неефективний при пероральному прийомі і не повинен вводитися внутрішньом’язово або інтратекально.

Внутрішньовенне застосування.

Внутрішньовенне введенняповинно триватипротягом5-10 хвилин через систему для внутрішньовенних інфузій, переконавшись, що голка правильно введена у вену, причому флакон із фізіологічним розчином повинен вже бути встановлений. Ця техніка знижує ризик екстравазації препарату та забезпечує можливість промивання вени фізіологічним розчином наприкінці введення препарату. Витікання Фарморубіцину швидкорозчинного з вени протягом введення може призвести до ураження тканин і навіть до некрозу. Венозний склероз може мати місце в результаті ін’єкції в тонкі судини або при повторних ін’єкціях в одну і ту саму вену.

Внутрішньоміхурове застосування.

Розчин Фарморубіцину швидкорозчинного, який вводиться через катетер, повинен лишатися в сечовому міхурі протягом однієї години, після чого пацієнт повинен випорожнити сечовий міхур. Під час інстиляції пацієнт повинен повертатися з боку на бік для забезпечення більш рівномірного впливу розчину препарату на стінки сечового міхура.

Приготування розчину.

Фарморубіцин швидкорозчинний слід розводити у 0,9% розчині натрію хлориду або стерильній воді для ін'єкцій. Вміст флакона знаходиться під від’ємним тиском. З метою запобігання утворенню аерозолю під час розчинення слід дотримуватися обережності після введення голки у флакон. Слід запобігати вдиханню аерозолю препарату під час приготування розчину.

Препарат слід використати протягом 24 годин після першого проколювання пробки флакона. Невикористаний розчин слід знищити.

При зберіганні розчину для ін’єкцій у холодильнику препарат може желатинізуватися. Відновлення консистенції відбувається через 2-4 години за умов кімнатної температури і похитування флакона з розчином (15-25 ºС).

Для внутрішньовенного застосування

 Слід віддавати перевагу 0,9% розчину натрію хлориду, оскільки таким чином утворюється ізотонічний розчин, який переноситься краще.

Флакони з ліофілізованим порошком

Кількість розчинника, що додається

Кінцева концентрація

10 мг

 5 мл

2 мг/мл

50 мг

25 мл

2 мг/мл

Для внутрішньоміхурового застосування встановлена доза Фарморубіцину швидкорозчинного повинна завжди розчинятися у 50 мл 0,9% розчину натрію хлориду або стерильній дистильованій воді. Після додавання розчинника флакон струшують до повного розчинення препарату.

Побічні реакції.

Були отримані повідомлення про такі побічні ефекти.

Інфекції та інвазії: інфекції.

Доброякісні і злоякісні новоутворення: гострий лімфолейкоз, гострий мієлолейкоз.

З боку крові і лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, фебрильна нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія, гіперурикемія, сепсис, септичний шок, гранулоцитопенія, геморагія.

Розлади метаболізму та живлення: анорексія, гіпоксія тканин у результаті мієлосупресії.

З боку органа зору: кон’юнктивіт, кератит.

З боку серця: застійна серцева недостатність (задишка, набряк, гепатомегалія, асцит, набряк легень, випіт у плевральну порожнину, ритм галопу), кардіотоксичність (анормальні показники ЕКГ, аритмія, кардіоміопатія), вентрикулярна тахікардія, брадикардія, атріо-вентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса.

Судинні розлади: припливи, тромбоемболія, включаючи емболію легеневої артерії.

З боку органів дихання: пневмонія, утруднення дихання.

З боку шлунково-кишкового тракту (ШКТ): нудота, блювання, мукозит, стоматит, діарея, езофагіт. Мукозит може виникнути через 5-10 днів від початку лікування. Зазвичай спостерігається у формі болісного стоматиту, здебільшого з боку язика та на під’язиковій слизовій оболонці.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: втрата волосся (зазвичай оборотна, зустрічається у 60-90 % пацієнтів та у чоловіків супроводжується припиненням росту волосся на обличчі), локальна токсичність, висипання, свербіж, зміни шкіри.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: аменорея, азооспермія.

Загальні розлади та стан місця введення: слабкість, запаморочення, астенія, гарячка.

Дослідження: безсимптомне зменшення фракції викиду лівого шлуночка, зміни рівнів трансаміназ.

Постмаркетингові спостереження.

З боку імунної системи: іноді повідомлялося про випадки алергічних реакцій з гарячкою, тремтінням, кропив’янкою.

Можливе виникнення випадків анафілактичного шоку.

З боку метаболізму та живлення: зневоднення.

Судинні розлади: флебіт, тромбофлебіт, шок.

З боку ШКТ: біль або відчуття жару, ерозії, утворення виразок, кровотеча, гіперпігментація слизової оболонки ротової порожнини.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: еритема, припливи, гіперпігментація шкіри і нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опромінювання (реакція шкіри після опромінення), кропив’янка.

З боку нирок та сечовидільної системи: забарвлення сечі у червоний колір на 1-2 добу після введення препарату, хімічний цистит, зрідка – геморагічний цистит, відчуття печіння, полакіурія.

Загальні розлади та стан місця введення: гарячка, озноб.

Фарморубіцин швидкорозчинний у високих дозах вводився великій кількості пацієнтів, які раніше не отримували лікування, із солідними пухлинами різних типів. Побічні ефекти, які мали місце, не відрізнялися від тих, що розвивалися при застосуванні стандартних доз, за винятком тяжкої оборотної нейтропенії (<500 нейтрофілів/мм³ протягом < 7 днів), яка мала місце у більшості пацієнтів.

Лише в деяких випадках виникала необхідність у госпіталізації пацієнта для підтримуючої терапії тяжких ускладнень, спричинених інфекцією.

Передозування.Дуже високі одноразові дози Фарморубіцину швидкорозичинного можуть спричинити зворотну міокардіальну токсичність протягом 24 годин та тяжку депресію функції кісткового мозку протягом 1 або 2 тижнів.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Фарморубіцин може спричинити ушкодження хромосом сперматозоїдів людини. Чоловіки, які отримують лікування Фарморубіцином швидкорозчинним, повинні використовувати ефективні засоби контрацепції.

Фарморубіцин швидкорозчинний може спричинити аменорею або передчасне настання менопаузи у жінок.

Експериментальні дані, отримані на тваринах, дають підставу припускати, що при застосуванні у вагітних епірубіцин може спричиняти ушкодження плода, тому його не можна застосовувати під час вагітності.

Перед початком лікування у жінок дітородного віку можливість вагітності повинна бути виключена, а протягом самого лікування жінки повинні користуватися ефективними методами контрацепції.

Чи виділяється епірубіцин у материнське молоко, залишається невідомим. У зв'язку з тим, що багато препаратів, у тому числі й антрацикліни, виділяються у материнське молоко, а також у зв’язку з можливістю серйозних побічних проявів, спричинених епірубіцином у немовлят, яких годують груддю, матерям слід припинити годування груддю до початку застосування препарату.

Діти.

Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не досліджувалися.

Особливі заходи безпеки.

Наступних запобіжних заходів слід дотримуватися при застосуванні всіх протипухлинних препаратів:

 - Персонал повинен мати добру підготовку з техніки розведення і введення.

 - Вагітних не слід допускати до роботи з препаратом.

 - Персонал, який працює з препаратом, повинен використовувати захисний одяг: захисні окуляри, захисний халат, одноразові рукавички і маску.

 - Робоча зона повинна бути пристосована для розчинення препарату (бажано з системою з ламінарним потоком повітря); робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером на пластиковій основі.

- Усі засоби, які використовуються при введенні препарату чи прибиранні, включаючи рукавички, слід зібрати в одноразові пакети для токсичних відходів з метою подальшої утилізації при високій температурі.

- У разі випадкового потрапляння препарату на шкіру або в очі слід негайно промити уражену ділянку шкіри великою кількістю води з милом, а очі промити розчином натрію бікарбонату. Уражені ділянки повинен уважно оглянути спеціаліст.

- У разі випадкового забруднення предметів розчином препарату їх слід промити 1 % розчином натрію гіпохлориду, а потім великою кількістю води.

- Усі матеріали, використані для прибирання, знищують, як вказано вище.

Лікування Фарморубіцином швидкорозчинним повинне проводитися тільки кваліфікованими лікарями, які мають досвід застосування протипухлинних препаратів.

Особливості застосування.

Протягом першого циклу лікування Фармарубіцином швидкорозчинним важливим є ретельний та частий нагляд лікаря за пацієнтом, необхідно дуже уважно стежити за основними функціями організму (проводити лабораторні аналізи та контролювати серцеву функцію).

Слід регулярно контролювати кількість лейкоцитів, еритроцитів та тромбоцитів. Лейкопенія та нейтропенія є тимчасовими як при застосуванні стандартних доз, так і при застосуванні високих доз, хоча в останньому випадку ступінь є тяжчим. Показники досягають мінімального рівня між 10-м і 14-м днем, повертаючись до нормального значення на 21-й день. Дуже рідко у пацієнтів, які отримали високі дозі, спостерігається виражена тромбоцитопенія (<100000 тромбоцитів/мм³).

Епірубіцин чинить еметогенну дію. Вже на початку застосування препарату може розвинутися мукозит або стоматит, які в деяких випадках за кілька днів можуть прогресувати до утворення виразок. У більшості хворих цей побічний ефект зникає на третьому тижні лікування.

Основним шляхом виведення епірубіцину є гепатобіліарна система. Тому до початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати загальний білірубін і активність АсАТ в сироватці крові. У хворих з підвищеним рівнем білірубіну та збільшеною активністю АсАТ спостерігається сповільнення кліренсу препарату з подальшим зростанням загальної токсичності. У таких випадках рекомендовано зменшення дози препарату. До початку лікування та, якщо можливо, протягом лікування необхідно контролювати функції печінки за допомогою стандартних лабораторних аналізів (АСТ, АЛТ, лужна фосфатаза, білірубін, БСФ). Хворим з тяжкою печінковою недостатністю епірубіцин призначати не слід.

До початку і під час застосування епірубіцину слід контролювати рівень сироваткового креатиніну. Для хворих із рівнем сироваткового креатиніну більше 5 мг/дл слід зменшити дозу препарату.

Дуже обережно слід застосовувати препарат при перевищенні кумулятивних доз 900 мг/м², як при призначенні стандартних доз, так і при призначенні високих доз. Вище цього рівня значно підвищується ризик розвитку необоротної застійної серцевої недостатності.

Є свідчення про рідкі випадки розвитку кардіальної токсичності і при застосуванні нижчих доз.

В результаті доклінічних та недовготривалих клінічних досліджень було виявлено, що Фарморубіцин швидкорозчинний є менш кардіотоксичним за свій структурний аналог – доксорубіцин. При проведенні порівняльного дослідження, було підраховано, що відношення накопичених доз, які призводять до такого самого пригнічення серцевої функції, становить 2:1. Крім того, у пацієнтів, які раніше не лікувалися доксорубіцином, випадки серцевої недостатності спостерігалися тільки після перевищення накопиченої дози Фарморубіцину швидкорозчинного 900 мг/м².

У будь-якому випадку серцева функція повинна контролюватися протягом лікування для того, щоб мінімізувати ризик появи порушення функції серця, описаного для інших антрациклінів.

Відомо, що таке порушення функції серця може виникати навіть через декілька тижнів після припинення лікування та іноді не піддається лікуванню із застосуванням специфічної медикаментозної терапії.

Потенційний ризик кардіотоксичності може збільшуватися у пацієнтів, які отримували радіотерапію одночасно або раніше в ділянці середостіння/перикарду. У будь-якому випадку доцільно, стосовно повної дози Фарморубіцину швидкорозчинного, брати до уваги супутню терапію, призначену кожному окремому пацієнту, до складу якої входять інші препарати з можливою кардіотоксичною дією.

Перед та після кожного циклу лікування рекомендовано проведення ЕКГ. Зміни показників ЕКГ, наприклад, вирівнювання чи інверсія зубця Т, депресія сегмента ST чи поява аритмії, зазвичай транзиторної та оборотної, не обов’язково свідчать про необхідність призупинення лікування.

Кардіоміопатія, спричинена антрациклінами, зокрема доксорубіцином, пов’язана зі стійким зниженням вольтажу комплексу QRS, подовженням систолічного інтервалу (PEP/LVET) за межі нормальних значень та зменшенням фракції шлуночкового викиду.

Контроль серцевої функції пацієнтів, які отримують Фарморубіцин швидкорозчинний, є дуже важливим. Її оцінка повинна виконуватися із застосуванням неінвазивних методів, таких як ЕКГ, ехокардіографія, а визначення фракції викиду можливе за допомогою сцинтиграфії міокарда.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають серцево-судинні захворювання в активній фазі або в період ремісії, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, раніше проведену терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумаб). Антрацикліни, включаючи епірубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами до того часу, поки не буде можливим проведення частого контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення (наприклад, трастузумаб), також можуть бути в групі ризику розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28,5 дня і може продовжувати циркулювати в крові до 24 тижнів. Тому слід уникати лікування антрациклінами протягом 24 тижнів після припинення лікування трастузумабом, якщо можливо. Якщо антрацикліни призначають раніше цього терміну, слід уважно контролювати функцію серця.

Функцію серця слід контролювати у пацієнтів, які отримують високі загальні дози, а також які входять до групи ризику.

Існує ймовірність того, що токсичний вплив епірубіцину та інших антрациклінів або антраценедіонів може додаватися.

Як і решта цитотоксичних препаратів, епірубіцин може спричиняти мієлосупресію. Гематологічний профіль, включаючи лейкоцитарну формулу, слід оцінювати перед кожним циклом терапії епірубіцином. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основними проявами гематологічного токсичного впливу епірубіцину і найчастішою гострою дозообмежуючою токсичністю препарату. Клінічними проявами тяжкої мієлосупресії є гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, геморагія, тканинна гіпоксія або смерть.

У деяких пацієнтів, які отримували антрацикліни, у тому числі епірубіцин, описані випадки розвитку вторинного лейкозу з прелейкемічною фазою або без неї. Вторинний лейкоз частіше зустрічається при застосуванні цих препаратів у комбінації з іншими протипухлинними засобами, які спричиняють пошкодження ДНК, у пацієнтів, які раніше отримували інтенсивну цитотоксичну терапію або антрацикліни у високих дозах. Вторинні лейкози можуть мати латентний період тривалістю 1-3 роки.

Введення препарату в судину дрібного калібру або повторні введення в одну й ту ж вену можуть спричинити флебосклероз. У разі дотримання рекомендацій щодо процедури введення ризик флебіту/тромбофлебіту в місці введення значно зменшується.

Екстравазація епірубіцину під час внутрішньовенного введення може спричинити локальний біль, тяжке ураження тканин (утворення пухирів, тяжкий целюліт) і некроз. У разі появи найменших ознак екстравазації слід негайно припинити внутрішньовенне введення препарату.

Як і при застосуванні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні епірубіцину інколи можуть спостерігатися тромбофлебіт і тромбоемболія, в тому числі інколи фатальна тромбоемболія легеневих артерій.

Як і інші цитотоксичні препарати, Фарморубіцин швидкорозчинний може спричинити гіперурикемію внаслідок швидкого лізису пухлинних клітин. Тому рекомендовано уважно стежити за рівнями сечової кислоти в крові для контролю цього явища фармакологічно.

Призначення живої або живої ослабленої вакцини пацієнтам зі зниженим імунітетом внаслідок прийому хіміотерапевтичних препаратів, включаючи епірубіцин, може призводити до тяжких або фатальних інфекцій. Слід уникати вакцинації пацієнтів, які отримують епірубіцин, живою вакциною. Може бути призначена нейтралізована або інактивована вакцина, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Внутрішньоміхурове введення епірубіцину може спричинити появу симптомів хімічного циститу (таких як дизурія, поліурія, ноктурія, утруднення сечовипускання, гематурія, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід звернути на проблеми катетеризації (наприклад, обструкція уретри при масивних інтравезикальних пухлинах).

Внутрішньоартеріальне введення епірубіцину (транскатетерна емболізація артерій з метою лікування локальної чи реґіонарної первинної гепатоцелюлярної карциноми чи метастазів у печінку) може спричинити (окрім загальнотоксичних проявів, якісно подібних до тих, що виникають після внутрішньовенного застосування препарату) локальні або реґіонарні прояви у вигляді гастродуоденальних виразок (ймовірно пов’язаних з рефлюксом препарату в артерії шлунка) і стриктури жовчних протоків у результаті медикаментозно індукованого склерозуючого холангіту. Цей шлях введення може призвести до великих некрозів перфузованих тканин.

Як і більшість інших протипухлинних препаратів та імуносупресантів, Фарморубіцин у відповідних експериментальних умовах мав мутагенні канцерогенні властивості у тварин. Фарморубіцин швидкорозчинний може забарвлювати сечу у червоний колір протягом 1-2 днів після застосування.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Вплив епірубіцину на здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами детально не досліджували.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.Фарморубіцин швидкорозчинний може застосовуватись у комбінації з іншими протипухлинними препаратами при хіміотерапії, але надзвичайно важливо ніколи не змішувати його з цими препаратами в одному шприці. Адитивна токсичність особливо негативно впливає на кістковий мозок, інші органи кровотворення і травний тракт. Застосування епірубіцину в комбінованій хіміотерапії одночасно з іншими кардіотоксичними препаратами, а також сумісне застосування кардіоактивних препаратів (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів) вимагає ретельного контролю функції серця протягом усього курсу лікування.

Фарморубіцин швидкорозчинний екстенсивно метаболізується печінкою. Зміни функції печінки, спричинені супутньою терапією, можуть вплинути на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність епірубіцину.

Введення паклітакселу перед застосуванням Фарморубіцину швидкорозчинного може призвести до підвищення плазмових концентрацій незміненого епірубіцину та його метаболітів, проте останні не є ані токсичними, ані активними. При застосуванні таксанів (паклітакселу або доцетакселу) після Фарморубіцину швидкорозчинного змін у його фармакокінетиці не спостерігалося.

Дексверапаміл може змінювати фармакокінетику епірубіцину та, можливо, підвищувати його ефекти пригнічення кісткового мозку.

Хінін може прискорювати первинне розповсюдження епірубіцину з крові до тканин і може мати вплив на розділення еритроцитів епірубіцином.

Сумісне призначення ?2b-інтерферону може спричинити зниження і граничного періоду напіврозпаду, і повного кліренсу епірубіцину.

Можливість відміченого розладу кровотворення має бути врахована при лікуванні препаратами, які впливають на кістковий мозок (цитотоксичні речовини, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгідантоїн, амідопірину дериват, антиретровірусні засоби).

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Фарморубіцин виявляє активність щодо широкого спектра експериментальних пухлин, включаючи лейкемії (LK 1210, P 388), саркоми (SA 180, солідні та асцитичні форми), меланому (B 16), рак молочної залози, рак легенів Lewis, рак товстої кишки (38), а також відносно пухлин людини, трансплантованих безтимусним мишам (меланома, рак молочних залоз, легенів, передміхурової залози та яєчників).

Фармакокінетика. У пацієнтів з нормальною печінковою та нирковою функцією рівні Фарморубіцину швидкорозчинного в плазмі після внутрішньовенного введення 60-150 мг/м² демонструють триекспоненційний характер зниження з дуже швидкою першою фазою та повільною кінцевою фазою із середнім напівперіодом життя близько 40 годин.

Ці дози перебувають в межах лінійності фармакокінетики як щодо плазмового кліренсу, так і щодо метаболічного профілю. Плазмові рівні основного метаболіту (похідного 13-ОН) постійно були нижче та майже паралельними рівням незміненого препарату. Препарат виводиться, головним чином, через печінку, високий плазмовий кліренс (0,9 л/хв) свідчить, що це повільне виведення спричинено широким розподілом у тканинах. Фарморубіцин не перетинає гематоенцефалічний бар’єр.

Доклінічні дані з безпеки.

Значення LD50 епірубіцину у мишей та щурів дорівнювало 29,3 та 14,2 мг/кг відповідно, а у собак становило приблизно 2,0 мг/кг. Дослідження токсичності із повторним введенням (кроликам та собакам) та кардіотоксичності (на щурах та кроликах) продемонстрували, що Фарморубіцин швидкорозчинний має меншу токсичність, ніж доксорубіцин. Фарморубіцин продемонстрував мутагенні та канцерогенні властивості у експериментальних тварин.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: червоний пористий ліофілізований порошок у вигляді маси або коржа;

розчинник – прозорий, безбарвний розчин.

Несумісність. Фарморубіцин швидкорозчинний не слід змішувати з гепарином через їх хімічну несумісність, що може призвести до преципітації.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

У розчиненому вигляді Фарморубіцин швидкорозчиннийможна зберігати у захищеному від світла місці протягом 24 годин при температурі 15-25 °С або протягом 48 годин при температурі 2-8 °С.

Упаковка. По 10 мг ліофілізованого порошку у флаконах разом з 5 мл води для ін'єкцій в ампулах у картонній упаковці;

по 50 мг ліофілізованого порошку у флаконах, по 1 флакону у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Актавіс Італія С.п.А., Італія.

Місцезнаходження.  Viale Pasteur, 10 20014 - Nerviano (Milan), Italy/ Віале Пастер, 10 20014 – Нервіано (Мілан) Італія.