ЕЗОМЕПРАЗОЛ-МБ ліофілізат 40 мг

М.БІОТЕК ЛІМІТЕД

Rp

Форма випуску та дозування

Ліофілізат, 40 мг

Ліофілізат, 40 мг

Упаковка

Флакон №1x1

Флакон №1x1

Аналоги

Класифікація

Класифікація еквівалентності

N/A

info

Діюча речовина

ЕЗОМЕПРАЗОЛ

Форма товару

Ліофілізат для приготування розчину для ін’єкцій

Умови відпуску

за рецептом

Rp

Реєстраційне посвідчення

UA/17324/01/01

Дата останнього оновлення: 09.12.2020

Загальна інформація

  • Взаємодія з іншими лікарськими засобами: Дослідження взаємодіїпроводили лише у дорослих пацієнтів.
  • Діти: Застосовувати дітям віком від 1 рокуяк засіб дляантисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.
  • Заявник: М.БІОТЕК ЛІМІТЕД, Велика Британія
  • Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами: Малоймовірно, щоб Езомепразол-МБ впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Пацієнтів слід проінформувати про те, що під час лікування препаратом можуть спостерігатися побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.
  • Несумісність: Не застосовувати розчинники, не зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».               Не змішувати з іншими лікарськими засобами.
  • Особливі застереження: Рідко: артралгія, міалгія.
  • Передозування: Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол-МБ значним чином зв’язується з білками плазми крові і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.
  • Побічні реакції: Нижченаведені небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювалися у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральномуабо внутрішньовенному застосуванні,а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподіленіза категоріями за частотою: дуже часто(≥1/10); часто(≥1/100 - <1/10); нечасто(≥1/1000 - <1/100); рідко(≥1/10000 - <1/1000); дуже рідко   (<1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).
  • Показання: Дорослі
  • Протипоказання: Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолівабо до будь-якої з допоміжних речовин цього лікарського засобу.
  • Реєстраційне посвідчення: UA/17324/01/01
  • Термін дії реєстраційного посвідчення: 04.04.2024
  • Склад: 1 флакон містить езомепразол натрію еквівалентно езомепразолу 40 мг
  • Торгівельне найменування: ЕЗОМЕПРАЗОЛ-МБ
  • Умови відпуску: за рецептом
  • Умови зберігання: Зберігати в оригінальній упаковці, в захищеному від світла місці при температурі не вище  25 °С.
  • Фармакотерапевтична група: Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонного насоса. Езомепразол.

Упаковка

Флакон №1x1

Інструкція

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ЕЗОмепразол-МБ

(ESomeprazole-MB)

 

 

Склад:

діюча речовина:esomeprazole;

1 флакон містить езомепразол натрію еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.

 

Лікарська форма.Ліофілізат для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:пориста маса або порошок від білого до майже білого кольору.

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.Інгібітори протонного насоса. Езомепразол. Код АТХ А02В С05.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Езомепразол єS-ізомером омепразолу, що пригнічує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічному спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. ІR-, іS-ізомери омепразолу мають подібну фармакологічну активність.

Місце та механізм дії

Езомепразол являє собою слабку основу, що концентрується та перетворюється на активну форму у сильно кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу – кислотну помпу – та пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище     4 зберігався відповідно в середньому протягом 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів із симптоматичноюГЕРХ(гастроезофагеальною рефлюксною хворобою). Ефект подібний незалежно від того, застосовується езомепразол перорально чи внутрішньовенно.

За допомогоюAUC як опосередкованого параметра концентрації препарату у плазмі крові було продемонстровано залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу.

При внутрішньовенному введенні езомепразолу здоровимдобровольцям у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшим застосуванням препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та вище6 зберігавсявідповіднов середньому протягом 21 години та               11-13 годинпротягом 24-годинного інтервалу.

Терапевтичний ефект пригнічення секреції кислоти

При пероральному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг приблизно 78 % пацієнтів із рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93 % – через 8 тижнів лікування.

У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа або ІІб (9 %, 43 %,  38 % та 10 % відповідно) за Форрестом рандомізували до груп застосування препарату езомепразол (n=375), або плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/годину або плацебо протягом 72 годин.Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом препаратуЕзомепразол-МБу дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9 % у групі прийомуезомепразолу та 10,3 % у групі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийомуезомепразолу та плацебо становилавідповідно7,7 % та 13,6 %.

Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції кислоти

У період лікування антисекреторними препаратами рівні гастрину у сироватцікровізростають у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку.

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клітин, можливо, пов’язане зі збільшенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період довготривалого лікування пероральним езомепразолом.

Натлідовготривалого лікування пероральними антисекреторними препаратами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, мають доброякісну та оборотну природу.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування інгібіторів протонної помпи, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, зумовлених, наприклад,Salmonella таCampylobacter, і у госпіталізованих пацієнтів, – можливо, такожClostridiumdifficile.

Діти

Результати, отримані у ході досліджень з участю пацієнтів дитячого віку, показують, що дози езомепразолу 0,5 мг/кг і 1,0 мг/кг у немовлят віком < 1 місяця і 1-11 місяців відповідно знижують середній відсоток часу з внутрішньостравохідним рН <4.

Профіль безпеки застосування препарату виявився подібним до того, що спостерігався у дорослих.

Фармакокінетика.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить приблизно 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв’язується з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.

Нижченаведені параметри відображають переважно фармакокінетикув осіб із функціональним CYP2C19 ферментом, тобто швидких метаболізаторів.

Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 17 л/годину після разової дози та приблизно 9 л/годину після повторного застосування. Період напіввиведення препарату із плазми становить приблизно 1,3 години при повторному застосуванні1 раз на добу. Загальна експозиція (AUC) зростає при повторному застосуванні езомепразолу. Це зростання залежить від дози та призводитьдоутворення нелінійної залежності між дозою та AUC після повторного застосування. Така залежність від часу та дози зумовлена зниженням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, спричиненого,очевидно, пригніченням ферменту CYP2C19 езомепразолом та/або йогосульфоновим метаболітом.

Езомепразол повністю виводиться із плазми між прийомами, і тенденції до його накопичення в організмі при застосуванні1 раз на добу не спостерігається.

При повторному застосуванні препарату в дозах 40 мг у вигляді внутрішньовенних ін’єкцій середня максимальна концентрація його у плазмікровістановить приблизно 13,6 мкмоль/л. Середня максимальна плазмова концентрація після відповідних пероральних доз становить приблизно 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизно на 30 %) загальної експозиції відзначається при внутрішньовенному застосуванні порівняно з пероральним прийомом. Відзначено лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у виглядівнутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг) із подальшим його введенням у вигляді тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/год або 8 мг/год) протягом     23,5 години.

Основні метаболіти езомепразолу не впливають на секрецію шлункового соку. Майже   80 % пероральної дози езомепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, решта – з калом. Менше 1 %початкової сполуки виводиться із сечею.

Пацієнти особливих груп

Приблизно 2,9 ±1,5 % населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу,імовірно, каталізується переважним чином CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % вищою у повільних метаболізаторів, ніжв осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підвищена приблизно на 60 %. Подібні відмінності спостерігалися і при внутрішньовенному введенні езомепразолу. Ці дані не вимагають змін у дозуванні езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу незначним чином змінюєтьсяв осіблітнього віку (71-80 років).

Після одноразового перорального прийому езомепразолу у дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок приблизно на 30 % вища, ніж у чоловіків. Залежної від статі різниці не відзначається при повторному застосуванні препарату1 раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися при внутрішньовенному застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушеним. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає вдвічі. Тому пацієнтам із ГЕРХ та тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушень функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім.Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення призастосуванні1 раз на добу.

Не проводили досліджень з участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, змін метаболізму не очікується у пацієнтів із порушенням функції нирок.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Дорослі

·Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

- гастроезофагеальна рефлюксна хвороба у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;

- лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами(НПЗЗ);

- попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.

·Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікуваннягострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти віком від 1 до 18 років

·Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

- гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолівабо до будь-якої з допоміжних речовин цього лікарського засобу.

Езомепразол не слід застосовувати одночасно з атазанавіром, нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншимилікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дослідження взаємодіїпроводили лише у дорослих пацієнтів.

Вплив езомепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів

Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН

Пригнічення шлункової секреції натлі терапії езомепразолом та іншимиІПП (інгібітор протонної помпи) може призводити до послаблення або посилення всмоктування лікарських засобів, абсорбція яких залежить від рівня рН шлункового соку. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що зменшують кислотність шлункового соку, всмоктування таких препаратів як кетоконазол, ітраконазол та ерлотиніб, може послаблюватися, а всмоктування дигоксину – посилюватисяу період застосування езомепразолу. При супутньому застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здоровихдобровольцівбіодоступність дигоксину зростала на 10% (до 30% у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися зрідка. Однак, слід дотримуватися обережності при застосуванні високих доз езомепразолупацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.

Відзначена взаємодія омепразолу із деякими інгібіторами протеази. Клінічна значущість та механізми цихвзаємодій не завжди відомі. Підвищення рівня рН шлункового сокууперіод терапії омепразолом може змінювати всмоктування інгібіторів протеази. Інші механізми взаємодії можливі через пригнічення CYP2C19. Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо застосовувати ці препарати не рекомендується.Супутнє застосування омепразолу (40 мг1 раз на добу) з атазанавіром 300 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольцівспричинялозначне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, Cmax та Cmin приблизно на 75%). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Супутнє застосування омепразолу (20 мгна добу) з атазановіром400 мг/ритонавіром 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30% порівняно з експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру300 мг/ритонавіру 100 мг1 раз на добу беззастосування омепразолу в дозі 20 мг на добу. Супутнє застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середнізначення AUC, Cmax таCminнелфінавіру на 36-39%, а середні значення AUC, Cmax та Cminфармакологічно активного метаболіту М8–на 75-92%.

Підвищення концентрації саквінавіру (що застосовували одночасно з ритонавіром) у сироватці крові (80-100%)спостерігалося при супутньому застосуванні омепразолу (в дозі 40 мг на добу). Омепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію дарунавіру (що застосовували одночасно з ритонавіром) та ампренавіру (у поєднанні з ритонавіром). Езомепразол у дозі 20 мг на добу не впливав на експозицію ампренавіру (у поєднанні з ритонавіромабо окремо). Застосування омепразолу в дозі 40 мг/добу не змінювало експозицію лопінавіру (у поєднанні з ритонавіром). Через подібність фармакодинамічних ефектів та фармакокінетичних властивостей омепразолу та езомепразолу супутньо застосовувати езомепразол та атазанавірне рекомендується, а супутнє застосування езомепразолу та нелфінавіру протипоказане.

Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19

Езомепразол пригнічує CYP2C19 – основний фермент, що метаболізує езомепразол. Тому при поєднанні езомепразолу злікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19, такими як діазепам, циталопрам, іміпрамін, кломіпрамін, фенітоїн тощо концентрації цих препаратів у плазмі можуть зростати і можебути потрібним зменшення їх доз. Супутній пероральний прийом 30 мг езомепразолу призводив до зниження кліренсу субстрату CYP2C19 діазепаму на 45%. При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу та фенітоїну мінімальні концентрації фенітоїну у плазмі крові хворих на епілепсію зростали на 13%. Рекомендується контролювати концентрації фенітоїну у плазмі кровіна початку терапії езомепразолом та при її припиненні. Застосування омепразолу (40 мг1раз на добу) спричиняло зростання Cmaxта AUCτ вориконазолу (субстрату CYP2C19)відповіднона 15% та 41%.

При супутньому пероральному застосуванні 40 мг езомепразолу пацієнтам, які приймали варфарин у рамках клінічного дослідження, час зсідання крові залишався у межах інтервалу припустимих значень. Однак, у постмаркетинговий період на тлі застосування перорального езомепразолу були відзначені кілька окремих випадків клінічно значущого підвищення МНС при супутньому застосуванні цих препаратів.Рекомендується проводити моніторинг на початку та наприкінці супутнього застосування езомепразолу та варфарину або інших кумаринових похідних.

При одночасному застосуванні езомепразолу повідомлялипро підвищення рівня такролімусу в сироватці крові.

Омепразол, як і езомепразол, є інгібітором CYP2C19. У здорових добровольців уходіперехресного дослідження застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання Cmaxта AUC цилостазолувідповіднона 18% та 26%, а одного з його активних метаболітів – на 29% та 69%.

Супутній пероральний прийом 40 мг езомепразолу та цизаприду у здорових добровольців призводив до збільшення площі під кривою залежності концентрації від часу (AUC) на 32 %, а періоду напіввиведення (t1/2) – на 31 %, але значного підвищення максимальної концентрації цизаприду у плазмі крові відзначено не було.Невелике подовження інтервалу QТc, що відзначалося при застосуванні цизаприду окремо, не збільшувалося при застосуванні цизаприду у комбінації з езомепразолом.

Було показано, що езомепразол клінічно значущене впливав на фармакокінетику амоксициліну або хінідину.

Дослідження взаємодіїin vivo із застосуванням форми препарату для внутрішньовенного введення у великих дозах (80 мг + 8 мг/годину) не проводили. Вплив езомепразолу на лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19, натлітакого режиму лікування може бути більш вираженим, і за пацієнтами протягомтриденного періоду внутрішньовенного введення препарату слід пильно стежитищодо розвитку небажаних явищ.

Під час перехресного клінічного дослідження клопідогрел (у навантажувальній дозі 300 мг із подальшим застосуванням по 75 мг/добу) застосовували окремо та у поєднанні з омепразолом (по 80 мг одночасно з клопідогрелем) протягом 5 днів.Експозиція активного метаболіту клопідогрелу зменшилась на 46% (день 1) та 42% (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу. Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному застосуванні клопідогрелу та омепразолу зменшилася на 47% (через24 години) та 30% (день 5).Інше дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелу та омепразолу в різний час неусувало їх взаємодії, що, вірогідно, зумовлено пригнічувальнимвпливом омепразолу на CYP2C19.Уходіобсерваційних та клінічних досліджень отримано суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї ФК/ФД взаємодії з точки зору значних серцево-судинних подій.

Невідомий механізм

При застосуванні метотрексату разом із ІПП його рівні підвищувалися у деяких пацієнтів.Можебути потрібне тимчасове припинення прийому езомепразолу при застосуванні метотрексату у великих дозах.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику езомепразолу

Езомепразол метаболізується CYP2C19 та CYP3А4. Супутнє пероральне застосування езомепразолу та інгібітору CYP3А4 кларитроміцину (500 мг двічіна добу) призводило до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу. Супутнє застосування езомепразолу та комбінованого інгібітору CYP2C19 та CYP3А4 може призводити до зростання експозиції езомепразолу більше ніж удвічі. Інгібітор CYP2C19 та CYP3А4 вориконазол збільшував AUCτ омепразолу на 280%. Корекція дози езомепразолу не завжди потрібна в таких ситуаціях. Однак, вона може бути необхідною для пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки та у випадках, коли показане довготривале лікування.

Препарати, здатні стимулювати CYP2C19 чи CYP3А4 або обидва ці ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть знижувати концентрації езомепразолу у сироватці крові шляхом посилення його метаболізму.

 

Особливості застосування.

У разі будь-яких тривожних симптомів (таких як, наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки езомепразол може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

Терапія інгібіторами протонної помпи може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовленіSalmonella таCаmpylobacter (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншимилікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо застосування комбінації атазанавіру з інгібіторами протонної помпи вважається обов’язковим, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг перевищувати не слід.

Езомепразол, як і всі препарати, що блокують секрецію кислоти, може пригнічувати всмоктування вітаміну В12(ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії.Це слід мати на увазіщодо пацієнтів зі зниженим запасом вітамінув організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В12при довготривалій терапії.

Езомепразол–інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з препаратами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодіюміж клопідогрелем та омепразолом(див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Клінічна значущість цієї взаємодіїточно не визначена.Як запобіжний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як езомепразол, протягом щонайменше 3 місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та припинення застосування ІПП.

Пацієнтам,для якихпередбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чипрепаратами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприкладздіуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодичнопротягомлікування.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (> 1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку або з іншими факторами ризику.Результатиоглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40%.Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно додіючих клінічних керівництв; також їм слідотримувати належнукількість вітаміну D та кальцію.

 

 

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищені рівні CgA можуть заважатидіагностицінейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за п’ять днів до вимірювання рівня CgA.

Цей лікарський засібміститьменше1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дані щодо застосування езомепразолуу період вагітності обмежені.Дослідження на тваринах не виявили прямогоабо опосередкованого шкідливого впливу на ембріофетальний розвиток. Дані досліджень рацемічної суміші у тварин не свідчать про безпосереднійабо опосередкований шкідливий впливна вагітність, пологи чи післяпологовий розвиток. ПризначатиЕзомепразол-МБ вагітним жінкам слід з обережністю.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Дослідженьз участю жінок, які годують груддю, не проводили. ТомуЕзомепразол-МБ не слід застосовуватиу період годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Малоймовірно, щоб Езомепразол-МБ впливав на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами. Пацієнтів слід проінформувати про те, що під час лікування препаратом можуть спостерігатися побічні реакції з боку нервової системи або органів зору.

 

Спосіб застосування та дози.

Дозування

Дорослі

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення

Пацієнтам, які не можуть приймати лікарський засіб перорально, можна вводити препарат парентерально у дозі 20-40 мг1 раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг1 раз на добу. Доза для пацієнтів,які одержуютьсимптоматичне лікування рефлюксної хвороби, становить 20 мг1 раз на добу.

При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗЗ, звичайна доза становить     20 мг1 раз на добу. Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗЗ, пацієнтам групи ризику призначатилікарський засіб у дозі 20 мг1 раз на добу.

Зазвичай лікування за допомогоюлікарського засобу для внутрішньовенного введенняє короткотривалим, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомога швидше.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки

Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі виразок шлунка або дванадцятипалої кишки вводити 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжувати введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю   8 мг/годину впродовж 3 днів (72 годин).

Після парентерального лікування терапію слід продовжитиза допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

Спосіб застосування

Інструкції з приготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкції з застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін’єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

 

 

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин слід утилізувати.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю        10-30 хвилин. Невикористаний розчин слід утилізувати.

Доза 80 мг

Відновлений розчин вводити у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/год

Відновлений розчин вводити у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 71,5 години (розрахована швидкість інфузії 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину вказаний у розділі «Термін придатності»).

Порушення функції нирок

Для пацієнтів із порушеням функції нирок корекція дози не є необхідною. Оскільки досвід застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю обмежений, таких пацієнтів слід лікувати з обережністю (див. розділ«Фармакокінетика»).

Порушення функції печінки

ГЕРХ: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати максимальну дозупрепарату Езомепразол-МБ20 мг (див. розділ«Фармакокінетика»).

Виразки, що кровоточать: пацієнтам із легкими або помірними порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна; пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки після введення початкової болюсної дози препаратуЕзомепразол-МБ для інфузій 80 мг подальше введення препарату у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 4 мг/годину протягом  71,5 години може бути достатнім (див. розділ«Фармакокінетика»).

Пацієнти літнього віку

Корекція дози не потрібна.

Діти

Дозування

Діти віком 1-18 років

Як засіб для пригнічення шлункової секреції уразі, коли пероральний прийом препарату неможливий

Пацієнтам, які не можуть приймати препарат перорально,у рамках періоду повного лікування ГЕРХ можна вводити препарат парентерально1 раз на добу (дози вказані у таблиці нижче).

Зазвичай лікування за допомогою препарату для внутрішньовенного введення має тривати недовго і пацієнтів слід переводити на пероральний прийом лікарського засобу якомога швидше.

Рекомендовані дози езомепразолу для внурішньовенного введення

Вікова група

Лікування ерозивного рефлюксного езофагіту

Симптоматичне лікування ГЕРХ

1-11 років

Маса тіла <20 кг: 10 мг1 раз на добу

Маса тіла≥20 кг: 10 або 20 мг1раз на добу

10 мг1раз на добу

12-18 років

40 мг1раз на добу

20 мг1раз на добу

Спосіб застосування

Інструкціїдляприготування відновленого розчину наведені у даному розділі нижче («Інструкціїдля застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)»).

Ін’єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин слід утилізувати.

Доза 10 мг

1,25 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводити у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю щонайменше 3 хвилини. Невикористаний розчин слід утилізувати.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю10-30 хвилин.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю        10-30 хвилин. Невикористаний розчинслідутилізувати.

Доза 10 мг

Чверть відновленого розчину вводити у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю            10-30 хвилин. Невикористаний розчинслідутилізувати.

Інструкціїдля застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)

Перед застосуванням відновлений розчин слід візуально оглянути на наявність часток та зміни забарвлення. Слід використовувати лише прозорий розчин. Розчин призначений лише для одноразового застосування.

Якщо весь відновлений вміст флакону не потрібен, невикористаний розчин слід утилізувати відповідно до місцевих вимог.

Розчин для ін’єкцій по 40 мг

Готувати розчин для ін’єкції (8 мг/мл), додаючи 5 мл 0,9 % натрію хлориду для внутрішньовенного застосування до флакону езомепразолу 40 мг.

Відновлений розчин для ін’єкцій прозорий та безбарвний абозлегка жовтуватого кольору.

Розчин для інфузій по 40 мг

Готувати розчин для інфузій, розчиняючи вміст1 флакона езомепразолу 40 мг у до 100 мл    0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Розчин для інфузій по 80 мг

Готувати розчин для інфузій, розчиняючи вміст двох флаконів езомепразолу по 40 мг у до    100 мл 0,9 % хлориду натрію для внутрішньовенного застосування.

Відновлений розчин для інфузій прозорий та безбарвний абозлегка жовтуватого кольору.

 

Діти.

Застосовувати дітям віком від 1 рокуяк засіб дляантисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом препарату неможливий.

 

Передозування.

Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол-МБ значним чином зв’язується з білками плазми крові і тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у випадку будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.

 

Побічні реакції.

Нижченаведені небажані реакції на препарат були виявлені або підозрювалися у програмі клінічних досліджень езомепразолу при його пероральномуабо внутрішньовенному застосуванні,а також під час постмаркетингового спостереження за пероральним застосуванням препарату. Реакції розподіленіза категоріями за частотою: дуже часто(≥1/10); часто(≥1/100 - <1/10); нечасто(≥1/1000 - <1/100); рідко(≥1/10000 - <1/1000); дуже рідко   (<1/10000); невідома частота (неможливо визначити за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи

Рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко: агранулоцитоз, панцитопенія.

З боку імунної системи

Рідко: реакції гіперчутливості, наприклад, гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

Збоку метаболізму та харчування

Нечасто: периферичний набряк.

Рідко: гіпонатріємія.

Невідома частота: гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»); тяжка гіпомагніємія може корелювати із гіпокальціємією.

Психічні розлади

Нечасто: безсоння.

Рідко: ажитація, сплутаність свідомості, депресія.

Дуже рідко:агресія, галюцинації.

З боку нервової системи

Часто:головний біль.

Нечасто: запаморочення, парестезія, сонливість.

Рідко: порушення смакових відчуттів.

Збоку органів зору

Нечасто: нечіткість зору.

Збоку органів слуху та рівноваги

Нечасто:вертиго.

Збоку органів дихання, грудної клітки та середостіння

Рідко: бронхоспазм.

З боку травної системи

Часто: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання.

Нечасто: сухість у роті.

Рідко: стоматит, шлунково-кишковий кандидоз.

Невідома частота: мікроскопічний коліт.

Збоку гепатобіліарної системи

Нечасто: збільшення рівня печінкових ферментів.

Рідко: гепатит із жовтяницеюабобез неї.

Дуже рідко: печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із попередньо наявною хворобою печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: реакції у місці введення*.

Нечасто: дерматит, свербіж, висип, кропив’янка.

Рідко: алопеція, фоточутливість.

Дуже рідко: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку скелетної мускулатури та сполучної тканини

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя або хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Дуже рідко: м’язова слабкість.

Збоку нирок та сечовидільної системи

Дуже рідко: інтерстиціальний нефрит; у деяких пацієнтів повідомлялося про ниркову недостатність.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз

Дуже рідко: гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місці введення

Рідко: нездужання, посилене потовиділення.

*Реакції у місці введення спостерігалися переважно у дослідженні із застосуванням високих доз протягом 3 діб (72 годин). У програмі доклінічного дослідження препарату езомепразол для внутрішньовенного застосування не спостерігалося подразнення судин, проте була помічена незначна реакція запалення тканини у ділянці підшкірної (навколовенозної) ін’єкції. Результати доклінічного дослідженнявказували на те, що клінічне проявлення подразнення тканини було пов’язане з концентрацією.

Незворотні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлений.

Педіатрична популяція

Рандомізоване відкрите міжнародне дослідження було проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом      4 днів при введенні 1 раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років (див. розділ «Фармакокінетика»).Всього до оцінки безпеки засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей у віці 1-5 років). Дані з безпеки препарату узгоджуються з відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.

 

Термін придатності.2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, в захищеному від світла місці при температурі не вище  25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

 

Відновлений розчин хімічно та фізично стабільний протягом 12 год при зберіганні при температурі не вище 30 °С. З мікробіологічної точки зору відновлений розчин необхідно використати негайно.

 

Несумісність.

Не застосовувати розчинники, не зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».               Не змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Упаковка.

По 40 мг препарату у скляному флаконі, закупореному гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття.

По 1 флакону у пачці з картону.

 

Категорія відпуску.За рецептом.

 

Виробник.

ІММАКУЛ ЛАЙФСАЙЄНСИЗ ПРАЙВІТ ЛІМІТЕД

IMMACULE LIFESCIENCESPRIVATELIMITED

 

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

Вілледж Тантевал, Ропар Роад, Налагар, Дістрікт Солан, Хімачал Прадеш, 174101, Індія

Village Thanthewal, Ropar Road, Nalagarh, DistrictSolan, Himachal Pradesh, IN 174101,India

 

Заявник.

М.БІОТЕК ЛІМІТЕД

M.BIOTECH LIMITED

 

 

 

Місцезнаходження заявника.

Гледстоун Хауз, 77-79 Хай Стріт, Егам ТВ20 9ГИ, Суррей, Велика Британія.

Gladstone House, 77-79 High Street, Egham TW20 9HY, Surrey,United Kingdom.